ГЛАВА XIX „ПЕРЕЛОМНИЙ МОМЕНТ”

Дівчина розвернулась і побігла коридором, прямуючи до виходу. Зейн став у ступорі, провівши її поглядом. У нього на душі були змішані почуття. І деяке збентеження, і образа, і розчарування. Чомусь, ця дівчина не була йому байдужою. Щось було у ній, що щоразу чіпляло його, ще від їхньої першої зустрічі в коридорі.

Він справді хотів її допомогти, і прекрасно розумів, адже останнім часом відчував щось схоже. Не те саме, але нездійсненні мрії та бажання побачити батька, постійно переслідували його. З іншої сторони, юнак й усвідомлював можливу причину її такої поведінки. Їй важко довіряти людям. Важко приймати безкорисливу допомогу, важко відкритися комусь. 

Зейн, важко зітхнувши, пішов на вихід. Вийшовши на вулицю, юнак помітив, що Дарсії там вже не було. Тому хлопець, черговий раз видихнувши, попрямував додому. У його свідомості досі витали думки стосовно того, що тільки що сталося в коридорі. Його дорога додому пролягала повз провулок між проспектом та однією з вулиць.

Та раптом із його розмірковувань вирвав несподіваний дівочий крик: «Допоможіть, на мене напа... А!» Він завмер, впізнавши голос Дарсії. Серце  пропустило удар. Всередині почав рости невимовний жах та навіть нотки деякої паніки. Юнак озирнувся позад себе, переляканими очима шукаючи її. Помітивши провулок, він миттю склав усі пазли, що духу ринувши туди. 

Завернувши за ріг однієї з будівель, Зейн побачив, як двоє підлітків притиснули Дарсію, обличчя якої було в крові, до стіни, а інший зловіще схилявся над нею. Відчуваючи, як серце шалено калатає в грудях, віддаючи дзвінким стуком у вуха, він відчув, як переляк та відчай почали змінюватись на ненависть і гнів. «Не дозволю!» - промайнуло у його голові.

Зейн, неочікувано з'явившись на арені, спритно завів лікоть зі спини хулігана, що схилявся над дівчиною, йому за шию, різким рухом відтягнувши його від неї. Дарсія не одразу зрозуміла, що відбулося. Помітивши це, двоє інших підлітків відпустили дівчину, кинувшись на допомогу своєму супутнику. Вони почали замахуватися на Зейна, цілячись в обличчя та живіт, але той спритно відвертався. Їхні незграбні, п'яні рухи були майже безсилими проти зосереджених, чітких дій Зейна. Дарсія, зрозумівши, що вільна, ринулася з місця, що духу побігши на проспект. 
Зейн, побачивши це, провів її зніяковілим поглядом, розуміючи, що залишився абсолютно один. 

Дарсія вибігла з провулку, потративши кілька секунд на те, щоб зорієнтуватися, що їй робити. Вона важко, судомно дихала, картинка перед очима розпливалася, періодично вкриваючись чорними плямами. Страх засліплював здоровий глузд, стискав горло, заважаючи мозку нормально думати. Їй здавалося, що вона от-от задихнеться. На фоні паніки та емоцій навіть не відчувався фізичний біль від рани на губі. Дівчина, пів секунди віддихуючись, ринулась до першої будівлі, яка їй попалась на очі. 

Як виявилось, це був ресторан. За столиками невимушено сиділи люди: закохані пари, сім'ї, бізнес-партнери; ходив персонал. Помітивши поранену, налякану дівчину, що різко увірвалася до приміщення, судомно дихаючи, люди, що сиділи за ближніми столиками, зніяковіло, запитально глянули на неї. Дарсія проковтнула важкий ком у горлі, стараючись промовити хоч одне слово. Проте із її вуст вирвався лише тихий шепіт: 

-Там... Т-там на хлопця напали... 

Вона на мить завмерла, лише тепер повністю усвідомлюючи всю сутність цих слів; це почало перекривати страх, пробуджуючи природні інстинкти. У неї перемінився настрій. Дівчина повторила голосніше і впевненіше: 

-У провулку за рестораном троє нетверезих підлітків напали на мого друга! Допоможіть, його зараз насмерть заб'ють! 

Деякі з відвідувачів налякано, невпевнено втиснули голови в плечі, відвівши свої погляди. Але знайшлося четверо міцних чоловіків, які, тільки почувши дівчину, зірвалися з місць, побігши за нею. 

***

Зейн вирвався із чергової незграбної хватки одного із своїх нападників. В цілому поки що йому майже не завдали шкоди, за винятком синця під оком та розсіченої губи.

Та наступної миті юнак відчув несподіваний, пекельний біль у носі, що супроводжувався тихим, проте помітним хрустом. Це повністю затуманило свідомість і просто дизорієнтувало його. Зейн, ледь не скрикнувши, машинально затулив обличчя рукою. Скориставшись цим, один з нападників підбіг до нього, щосили штовхнувши його на землю.

Аж зараз юнак відчув, як все тіло безпомічно ниє: він відчував біль і дискомфорт буквально у кожному міліметрі свого тіла. До голови припливла хвиля гострого болю, що розростався щосекунди. Картинка перед очима пливла. Зейн лише відчув, як усі нападники схилилися над ним.

Але раптом поряд відчувся якийсь рух. Наступної ж секунди разом з хлопцями над ним з'явилося четверо міцних, дорослих чоловіків, відтягуючи підлітків від нього. 

Вони відтягли їх до стіни, починаючи грубо допитувати. З ресторану повибігали ще люди, прибігши на місце події. Хтось викликав поліцію, хтось швидку, хтось просто стояв поосторонь, спостерігаючи за цим всім.

Очі Дарсії, як тільки та опинилася тут, почали шукати Зейна. Побачивши його, Дівчина, не роздумуючи, миттю підбігла до нього, присівши поруч. Юнак важко дихав та тихо стогнав. На його обличчі були садини і синці, з носа текла кров, стікаючи по підборідді та шиї. Сорочка була в крові і бруді, розірвана у деяких місцях. Він звівся на тремтячі лікті, намагаючись встати. Дарсія подала йому руку, на що той, різко вдихнувши крізь зуби, хриплим голосом відмахнувся: