ГЛАВА XVIII „ПУСТІ НАМАГАННЯ”

Минуло два дні. Сьогодні їхня група мала поїхати на екскурсію до музею. Куратор найняв автобус, адже музей був у зовсім іншій частині Лондона. Студенти жваво розмовляли між собою, періодично сміючись. Містер Гайнс говорив із водієм, паралельно слідкуючи за студентами. Погода була такою ж похмурою і дощовою: сонце рідко виходило з-за хмар, переважно лляли дощі, до чого вже почало звикатися. 

Дарсія не була переповнена ентузіазмом та антуражем перед цією короткою, проте цікавою поїздкою. Їй було байдуже. Хоча, можливо, дівчина могла б тут щось дізнатися стосовно смерті її батьків, але це було мало імовірно. Її настрій, практично не змінюючись ще від зустрічі з Амалою, все ще був дещо похмурим, дратівливим і замисленим. Дівчина напружено розмірковувала над тим, як далі шукати маму і тата, на що робити наголос і так далі. Це її виснажувало найбільше. Вона зайшла в глухий кут, з якого буде дуже важко вибратися. 

Усю дорогу дівчина, завмерши, дивилася у вікно. Вона невимушено спостерігала, як змінюються міські ландшафти, метушаться люди, їздять автомобілі. У голові не було жодних роздумів, окрім якихось скороминущих дрібниць, які не були варті особливої уваги. 

Їхня дорога мала тривати біля години. Першу половину Дарсія сиділа одна на двомісному місці. Автобус був великий, місця всім вистачало, тому дівчина вирішила не притісняти себе, сідаючи поруч з кимось, а сіла одна. 

Та раптом вона відчула, як хтось сів поруч з нею. Дівчина, точно не очікуючи цього, зніяковіло обернулася, побачивши поруч із собою Зейна. Вона обуреною хвилькою зігнула брови, злегка дратівливо кажучи: 

-Це тепер твоє нове захоплення? Кумарити мене у будь-який зручний момент? 

Юнак всміхнувся, відповівши: 

-І тобі привіт, Фемідо. Ні, просто вирішив скрасити твій настрій. Ну і свій заодно. 

-Я не просила тебе про це. 

-Тобі і не доводиться. Чому ти взагалі така сумна і дратівлива сьогодні? Мені здавалося, позавчора ти була спокійнішою? 

-Тебе це не обходить. 

-Дарсія, може залишиш вже свою пихатість і шедевральні принципи? - злегка ображено мовив хлопець, - це вже виглядає не дуже доречно. 

Вона мовчки відвела погляд, кілька секунд дивлячись в одну точку. Переступивши через себе та свою гордість, дівчина відповіла: 

-Зейн, у мене просто немає настрою і я не налаштована на будь-які розмови з кимось. 

-І що ж стало причиною цьому? 

Дівчина, склавши руки на грудях, незадоволено видихнула, розуміючи, що він не планує припиняти розмови. 

-Зейн, я не знаю. У мене просто немає настрою. Тут немає що обговорювати. 

-Ну і чого ти? Все ж більш-менш гаразд.  

-Та нічого не гаразд, Едеван! - не витримавши, в пів голосу крикнула дівчина, після чого тихо продовжила: як мені далі шукати батьків? Вся інформація вичерпалась, я зайшла в глухий кут, що мені робити далі? 

-Ч-ш-ш-ш... - тихо мовив юнак, - заспокойся. Ми щось придумаємо, тільки не дратуйся. А можливо, доля сама все влаштує, хто його знає? 

-І скільки я маю чекати, поки доля все влаштує? Рік? Три? 

-Ти мислиш занадто категорично, а з цього користі не буде. Все буде гаразд. 

Дівчина хотіла було відповісти йому щось в обурливому, крикливому тоні, але зуміла стримати себе, відвернувшись від нього й подивившись у вікно. 

Невдовзі автобус зупинився біля величної будівлі, що виділялася на фоні сірих багатоповерхівок та офісів. Фасад був оформлений у стилі бароко: вибагливі  кучері та інші дрібні деталі прикрашали стіни, колони, арки і дах, надаючи будівлі чарівного, загадкового вигляду. 

Студенти вийшли на зовні, чекаючи, поки всі зберуться. Невдовзі до них підійшла солідна жінка, років тридцяти, одягнена у елегантне пальто, білу сорочку та чорну, сувору спідницю, а волосся її було зібране у тугий пучок. Вона, окинувши поглядом людей, що оточували її, глянула на куратора та промовила:

-Доброго ранку. Ви - Адальбер Гайнс, так? 

-Так, все правильно. 

-А це - студенти нашого університету? 

-Так, так. 

-Чудово, - вона обернулася на студентів, чекаючи уваги від них, після чого промовила: я місіс Раян, ваш екскурсовод. Сьогодні ми пройдемося залами нашого музею, дізнаємось багато цікавих фактів з історії, культури, та корисної інформації для вас, як студентів юридичного факультету. Тож пройдемо всередину... 

Екскурсовод цікаво вела екскурсію. Варто віддати належне: вона була доволі освіченою та компетентною. Бездоганно володіла історією, розбиралася в культурі, знала безліч цікавих фактів та історій, що робило їхню подорож музеєм справді захоплюючою та незабутньою. 

Під кінець екскурсії місіс Раян дала студентам можливість самостійно походити залами та ще раз подивитися на ті експонати, які їх найбільше зацікавили. 

Дарсія та Зейн блукали залами музею і невимушено роздивлялись історичні пам'ятки, періодично перекидаючись короткими фразами. Дівчина не зрозуміла, як так вийшло, що вони опинилися разом. Чи це була випадковість, чи юнак спеціально піддивився, куди вона йшла, і попрямував за нею. Проте Дарсія й не заперечувала.