ГЛАВА XV „БЛІДА ТИША”

Крізь марево сну до мозку долинав звук, як важкі дощові краплі вдаряються об підвіконник та скло. Спросоння вона намагався збагнути речі примітивного рівня: який сьогодні день, що вчора відбулося, де вона знаходилась і так далі. Дарсія тихо застогнала від раптового головного болю, що супроводжував її пробудження. На душі було тихо, спокійно і дещо пусто. Через деякий час мозок почав згадувати всі вчорашні події. 

Раптом Дарсія важко зітхнула, починаючи все ретельно обдумувати: «Мене намагалися вбити. Чудово. Схоже, моя сім'я дійсно добряче перейшла комусь дорогу. Тато писав Оліверу, що хтось точить на нього зуба, а поліцейський вчора говорив, що він раніше наполіг на довічному ув'язненні сина містера Гайнса. Невже це можна пов'язати між собою? Тато посприяв довічному ув'язненню сина начальника міської поліції, а той в свою чергу зненавидів його і при першій можливості підлаштував загибель його і його дружини? Як помста чи що? Ні, звучить, наче абсурд. Яка людина в здоровому глузді в такій ситуації буде по-дитячому ображатися на свого колегу настільки, що посприяє його фальшивій смерті? Тим паче, що Гайнс очолює усю лондонську поліцію та інші правоохоронні гілки. Тоді це було не його сприяння. Чому так складно? Так, а що стосовно їхнього розслідування? Я знову чула щось про поставки. Значить, це точно була контрабанда. Але що вони, куди і звідки поставляли? І як сталося так, що під час перехоплення чергової поставки батьки просто зникли з лиця землі? Знову глухий кут... Ах, як мене це все починає дратувати». 

Дарсія знову застогнала, взявшись за голову. Вона запустила пальці в скуйовджене волосся, починаючи плавно масажувати шкіру голови. Свідомість поступово заспокоїлась, дихання знову стало рівномірним. Дівчина перевернулась на інший бік, потягнувшись за телефоном.

Увімкнувши екран, їй першим ж сповіщенням висвітлилось повідомлення від містера Гайнса з чату їхньої групи. Дарсія розгорнула його, прочитавши на панелі сповіщень: «Доброго ранку. Стала відомою інформація про стан здоров'я вашої одногрупниці Нори Келлі. Завдяки вчасно наданій допомозі, лікарі вчасно вивели токсини з її організму. Проте під час падіння вона сильно вдарилась головою об підлогу, що призвело до струсу мозку важкого ступеня. Протягом наступних днів вона перебуватиме у лікарні. Лікарі дали дозвіл на провідування, але невеликими, тихими компаніями. Дівчині потрібен спокій».

Дарсія, перечитавши повідомлення, важко зітхнула, прикро звівши брови на переніссі. «Це ж моя провина... - винувато думала вона, - я невідповідально поставилася до цього, через що Нора постраждала, хоча на її місці мала б опинитися я. Я повинна її провідати. Не впевнена звісно, що вона буде рада мене або взагалі будь-кого бачити, але все ж...» Дівчина звелася на лікті, розім'явши шию після сну. Стала на ноги, одягнувши хатні капці, й попрямувала до ванної кімнати. 

Чистячи зуби, у її голову стукнула думка: «Тільки обережною потрібно бути... На мене все ще можуть напасти. Але я ж не можу взагалі не виходити з дому, поки не вичислять мого нападника. Але все одно буде трохи некомфортно, - вона на хвилю завмерла, розуміючи, що їй доведеться прийняти цей факт, - хоча... Якщо дивитися правді у вічі, із Зейном мені справді було спокійніше...»

Дарсія зітхнула, черговий раз обдумуючи свої неоднозначні стосунки з юнаком, те, як він влучно склав увесь пазл до купи, як вивідав у дівчини всю правду про неї. Її це і насторожувало, і дещо зацікавило. Але Дарсія скоріше все таки боялася його, ніж захоплювалась. Боялася і всякий раз, згадуючи, як просто прогнулася під емоціями, лаяла себе за це. 

Дівчина вмилася, поснідала, привела себе до порядку. Взявши із собою про всяк випадок кишеньковий ніж, вона вийшла з квартири, замкнула двері та, постійно нажахано оглядаючись, швидко попрямувала коридором. 

За останні півтори доби у її свідомості разом перепліталися думки зовсім різного характеру, іноді доводячи дівчину до дратівливості й деякого збентеження. Та зараз Дарсія зациклилася на одному: нещасний випадок, що стався з Норою. Вона відчувала на собі пряму провину за це. Їй хотілося сховатися від самої себе, вилізти із власного тіла, провалитися крізь землю від сорому й ганьби перед собою.

Аж зараз дівчина зрозуміла, наскільки дорогою є їй Нора. Коли все було гаразд, Дарсія всілякий раз намагалася її відштовхнути, а коли доля ненадовго смикнула подругу на обочину із життєвого шляху Дарсії, вона нарешті відчула, як полюбила її, і яку велику роль вона грає у її житті. 

Переступивши поріг лікарні, Дарсія нарешті відчула себе в безпеці, дозволивши собі трохи розслабитись. Вона йшла коридорами, запитуючи зустрічних медсестер, де знаходиться палата одногрупниці. Були такі, що скоса дивилися на неї, кажучи, що Норі потрібен спокій, і такі, що розуміюче кивали, вказуючи дівчині дорогу. 

Нарешті знайшовши потрібні двері, Дарсія на мить завмерла, налаштовуючи себе на належний лад. Вона відчувала, як швидко б'ється серце, віддаючи свої нервові удари аж у самі скроні. Дівчина повільно, судомно видихнула та, звівши руку, невпевнено постукала. Їй відповіла тиша. Дарсія дещо впевненіше повторила свої попередні дії, але відповіді так ж не було. Врешті-решт дівчина несміло сіпнула за ручку, зайшовши всередину. 

Нора спала. Побачивши її вигляд, серце Дарсії боляче стиснулось. Шкіра дівчини була блідого забарвлення, ледь не сірого. На голові була бинтова пов'язка, а до лівої руки була під'єднана крапельниця. Дарсія зробила незручний крок назад, розуміючи, що не хоче будити її. Вона, незручно обійнявши передпліччя руками,  підійшла до дверей, ставши пів обертом. Сперлася плечем об стіну й схилила на бік голову, неконтрольовано заплющивши очі.