Розділ 18

Ярослава

Свідомість поверталася повільно та болісно. Голова розколювалася, як від важкого похмілля, а якась наволоч ще й вліпила мені пристойний ляпас.

– Хіба вона не повинна була прийти до тями? – почула я роздратований, знайомий жіночий голос.

– Трохи терпіння, люба матінко, – відповів незнайомий чоловічий. – Вплив зілля скоро закінчиться.

Про що вони говорять? Яке зілля, до чого тут я? Думки плуталися, не бажаючи набувати виразності та ясності.

– А втім, – задоволено сказав чоловік, – він вже скінчилося. Дівчина у свідомості.

Несподівано мені в обличчя хлюпнули холодною водою. Спочатку захотілося схопитись і накричати на дурня, який так вчинив. Але коли світ набув чіткості та думки зібралися в купку, я зрозуміла, що це була б величезна помилка з мого боку. Добре, що реакція ще загальмована та рефлекси не спрацювали.

Переді мною, зарозуміло й бридко посміхаючись, стояли Марія і якийсь дивний тип. Було в його обличчі щось знайоме, але я ніяк не могла збагнути що саме.

– Що відбувається? – запитала я, все ще туго міркуючи.

– І що він у ній знайшов? – цикнула Марія і з огидою окинула мене поглядом. – Дурна ж.

А ти стерлядь сушена, але ж я мовчу! Мозок обробляв інформацію зі швидкістю допотопного комп'ютера, але все ж таки обробляв. Нарешті до мене дійшло, що цей хлищ назвав жінку матінкою. Що, зозуля, нагуляла від свого Вітеньки дитинку, так? Не здивована навіть, якщо чесно. Недаремно вона мені відразу не сподобалася! Але я дівчинка розумна, місцями, правда, і виду подавати, що багато знаю, звичайно, не буду. Подивимося, що вони знають.

– Пані Маріє, – закліпала я наївно очима, – чому я тут? Нічого не пам'ятаю.

Між іншим, це справді важливе питання. Тому що я справді нічого не пам'ятаю.

– Нам потрібне дещо від твого дорогого пана, – хитро промовив "синочок". – Ти ж допоможеш нам, правда?

– Не розумію, – бурмотіла у відповідь і всіма силами корчила з себе дурепу. Прям дежавю.

– Златозар прийде за тобою і потрапить прямісінько в розставлену пастку, – посміхнувся він і потріпав мене за щоку.

– Але, чому ви вирішили, що пан хвилюватиметься через якусь служницю? – чорт, переграла трохи. Та й начхати! Може, не помітять?

– Ти зовсім не вмієш брехати, дівко, – гидливо процідила Марія. – Я чула вашу миленьку розмову і солодкі зізнання.

"Ну так, куди вже мені до тебе, королева лицемірства?!" – подумалося мені. А ось те, що вона знає про мої зі Златом стосунки дуже ускладнює справу. Що ще ця дамочка знає? Як би його дізнатися акуратно? У фільмах завжди показували, що лиходії самі розкривали свій план – не  заткнути було. А ці мовчать, наче води в рот набрали. Невже не хочуть похвалитися? Потрібно змінити свою поведінку.

– А ви справді думаєте, що зможете йому щось зробити? Адже Злат не якийсь там сільський дурень, а Кощій, як-не-як, – уїдливо протягла я і з задоволенням відзначила витягнуті обличчя цих двох. – Як я тут опинилася? Я ж була у своїй кімнаті.

– Ти ж, дурна, взяла мою записку? А на ній були дуже хитрі чари, що підкорили твій розум. Ти сама прийшла до нас, рухаючись моєю волею, – лукаво протяг чоловік і миттю риси обличчя попливли, перетворюючи його на Богдана. – Здивована? Спочатку я хотів дізнатися у тебе інформацію. Але ти так вдало сподобалася моєму братику, що врешті-решт стала прекрасною наживкою.

– А де справжній Богдан? – серце, передчуваючи відповідь, стиснулося.

– На жаль, бідолаха пав заради великої мети, – хмикнув чоловік.

Незнайомого Богдана стало щиро шкода. Молодий хлопець, у нього все життя було попереду. А ці! Заради якоїсь там великої мети? Що за "мета" така, заради якої можна вбити людину? Вмикай логіку, Яра! У нас є незаконнонароджений синочок від попаданця (а я впевнена, що це так!), судячи з усього, ще й успадкував силу від горе-папашки. Інакше він би так хоробро себе не поводив. Я читала, що сильнішого за Кощія і Ягу магів у царстві немає. Марія хоче посадити його на трон?

– Що вам потрібно?

– А малеча не така дурна, як здавалося, – наблизився до мене чоловік. Зблизька розглянувши його, я зрозуміла, що в нього очі від матері. Цікаво, що і Злат, і цей хлищ пішли зовнішністю не в неї, а кожен в свого батька. – І на обличчя гарненька. Не бійся, як прикінчу братика, то обов'язково займуся тобою.

Від його огидного сміху мене пересмикнуло.

– Мрій, виродок, – прошипіла я, відсторонюючись і роблячи кілька кроків назад, – поки ще можеш. Злат від тебе мокрого місця не залишить!

Ну, давай же, почни говорити! Адже в тебе є комплекс неповноцінності, точно є. Все життя мати тебе напихала казками про трон, про велич, але ж ти повинен був відчувати свою неповноцінність. Правда ж?

– Я не поступаюсь йому по силі, – вишкірився "синуля". – Те, що мій батько не Кощій, нічого не вирішує!

– Готислав! – обсмикнула його Марія. О, ім'ячко бастарда впізнала. – Іди готуйся. Впевнена, що Златозар незабаром прибуде.

Мерзотник вийшов, мазнувши по мені сальним поглядом наостанок. Гидота! А ось матуся його, схоже, налаштована була по-іншому. Ця гадина знову вліпила мені ляпас і витерла руку об сукню, ніби забруднилася тим, що доторкнулася до мене. От же ж с-с-стерлядь! Я б могла її зупинити, звичайно, але зараз мені потрібно було, щоб жінка відчула перевагу. Її амбіції повинні кипіти, щоб узяти гору над холодним розумом і я, за допомогою такого, нехай і короткого, але тактильного контакту, пронизала її силою. Як тоді, коли заспокоїла Ягу. Добре хоч без спецефектів.

– Я давно мріяла про це, – почала говорити Марія, – ох, як давно. Ти хоч уявляєш, як це все життя бути лише тінню своєї старшої сестри? Ах, Олеся, яка красуня та майстриня! – уїдливо передражнювала вона когось. – Ах, Олесі силу Яга передала, хранителькою Лісу та Завіси зробила! Ах, Олесю сам цар Кощій за дружину бажає! Ненавиджу! – крикнула так різко, що я навіть сіпнулася.