Розділ 15

Кощій

Коли Яра заступилася за дитину, я майже не здивувався. Її слова були різкі та грубі і швидше за все вона не висловила й половини того, що думала насправді. І все ж – її вчинок мені сподобався. Ярослава зовсім не розрізняла людей за статусом, їй не важливо було хто перед нею дворяни чи простолюдини – вона оцінювала людей за їхніми вчинками та людяністю. Виховання, правила та закони іншого світу відбивалися у всьому, що Яра робила. Цим вона і виділялася серед інших, сяяла наче алмаз на тлі нехай і дорогого, але скла.

Не знаю, що вона сказала потім дівчині, але та втекла із зали, ніби за нею гнався щонайменше упир. І її батькові таке зовсім не сподобалося.

– Що за дурня?! – шипів він і червонів від гніву. – Шляхетні пані не повинні нянькатися з дітьми, тим більше з челяддю. Їхня справа – вишивати, музиціювати і блищати на балах, а не все це!

Я тільки рота відкрив, щоб висловитися та так і застиг.

– Та як ви смієте! – обурилася дама, що сиділа поруч зі мною шановного віку. – Я зі своїми дітьми проводила багато часу і мій чоловік ніколи не дозволяв собі подібних слів, шановний. Має рацію пан – батогів потрібно. Тільки не дівчині, а вам!

– Замовкніть, жінко, – пирхнув гордовито він. – Ваша голівонька не в змозі осмислити нічого серйознішого за плітки. А пан, мабуть, просто в поганому настрої, раз дозволяє собі кричати на благородну дочку.

– Це ти благородний? – уїдливо запитав я. Не міг утриматись. – Нагадай-но нам, з якого такого часу?

– Гидкий хлопчисько, – чоловік схопився, – наша сім'я споконвіку була наближеною до царя! Так що закрий рота і не смій звертатися до мене настільки фамільярно!

Моєму терпінню прийшов кінець. Як же бісить цей вусатий, товстий гусак! Скільки ж у моєму королівстві таких хлищів ще?! Хоча чого кривити душею – сам таким був ще зовсім недавно. Але це не означає, що всякий дурень, що незрозуміло як отримав титул пару десятків років тому, сміє поводитися як худоба! Схопився, ухопив його за грудки, потряс для більшої переконливості. Ще й врізати хотів – стримався.

– Сам замовкни, боров!

– Що тут відбувається?

Голос Яри трохи протверезив мене, щоправда зовсім ненадовго. Тому що наступною фразою чоловік розлютив так, що якби не Даніяр, я б гарненько розмазав його морду по підлозі.

– Заспокойся, – прошепотів друг ледь чутно. Я навіть не відразу зрозумів, що він сказав.

Ярослава повторила своє запитання, але ніхто не поспішав відповідати. Я сам не знав, що їй казати. Ситуація, м'яко кажучи, виглядала по-дитячому: він сказав, і я захотів йому врізати? Так, поведінка гідна царя, що тут скажеш. І я ще щось казав про дівчину? Що вона не вміє поводитися? Наче сам зразок спокою і витримки. Ага, тричі!

– Сподіваюся, – вона помовчала, підбираючи слова, – конфлікт вичерпано?

Ні, люба, не вичерпано, але тобі я цього зараз не скажу. А потім сам, особисто, віч-на-віч проведу бесіду з ідіотом. Кнута не всиплю, звичайно, але розуму навчу обов'язково.

А ще до червоних плям перед очима сердито, що через тупого борова я не почув, що Яра сказала дітям. Вона їх просто вивела із зали чи що? Що, кікімору мені в ліжко?!

Дивлячись на наступних претенденток, я не знав сміятися мені або ридати гіркими сльозами. Жодна, великі предки, жодна не змогла нормально впоратися з дітьми. Так, може я й погарячкував підіславши фамільярів вередувати, але дівчата ж і так не справлялися! Агафія єдина з усіх спромоглася спокійно пройти випробування. Іванна хоч і була краща за цих, але теж провалилася. Та де ж їх таких невміх робили? Хвала небесам, ця претендентка остання і можна буде зайнятися найважливішими речами. Наприклад, відвідати старця Агнія і дізнатися як припинити цей балаган, іменований Священним відбором.

– Твою ж! – крикнула злякано Яра і, скочивши з місця, перекинувши стілець, миттю виявилася поруч з дитиною.

Я навіть не відразу зрозумів, що сталося – жодних істерик, сліз чи чогось подібного не було. Претендентка ніби трималася ще, але варто було подивитися на хлопця, до якого кинулася Ярослава і холод застиг у жилах. Дитина синіла на очах, хапалася руками за горло і хрипіла.

– Лікаря негайно! – вигукнув я і сам побіг на допомогу, хоч навіть не знаю, що міг би зробити.

– Не лізь! – рикнула на мене Яра, тільки-но я опинився поруч.

Вона перекинула хлопця через коліно, головою вниз і рукою постукувала по спинці. Я з жахом спостерігав за її діями, які не давали ніякого результату.

Дівчина вибухнула гучним матом, поставила дитину на ноги, встала за нею, обхопивши руками живіт і різко смикнула на себе. Та так, що я почув хрускіт кісток!

Хлопчик заплакав. Великі пращури, я ніколи так не радів плачу дітей! З його обличчя почала сходити синява, а хрипу більше не було – він вільно дихав.

– Тихо-тихо, малюк, – обіймаючи дитину, говорила Яра. – Все вже позаду, чуєш? А ребра зараз лікар швидко приведе в порядок, чесно-чесно.

***

Добре мати у друзях дракона. Сам би я до Агнія діставався не менше трьох днів, а може навіть більше. Кажуть, що ліс перед горою, на якій він живе, зачарований і подорожні можуть блукати в ньому і день, і два, а то й усю декаду. Крім того, подейкують, що і магією скористатися тут теж не можна. Ходили чутки, що хтось не повернувся зовсім. Але за минулі сотні років старі історії обростали новими подробицями і вже було не розібрати, що справді сталося, а що вигадка. Перевіряти ж на власній шкурі, що правда, а що для червоного слівця додавав кожен наступний оповідач, не було ні найменшого бажання.

А так – сидиш на спині вірного товариша, він розсікає повітря потужними, розгонистими крилами, а ти в цей час насолоджуєшся п'янкими відчуттями польоту та свободи. І вже надвечір, ми знову будемо в палаці. А поки що, можна поміркувати або поділитися з другом своїми думками.

– Яра розлютилася, – прокричав я, щоб Даніяр мене почув. – Після випробування нарікала, що зв'язалася з імбецилом і доморощеним аніматором-витівником. Не знаю, хто це такі, але маю сумнів, що великі особистості.