Епілог

Через сім років

– Мама! Дивись яке тістечко! – весело і нетерпляче смикала жінку за рукав дівчинка восьми років.

У маленькому кондитерському кафе сьогодні було не проштовхнутись. У такі дні тут завжди багатолюдно – ярмарок же. Батьки з дітьми, закохані парочки, та й просто охочі поласувати незвичайними для цього світу солодощами приходили до нас постійно.

Моя задумка все ж таки втілилася в життя, як тільки я вийшла заміж за Златозара. Він подарував мені те приміщення, яке колись знайшов Лучезар. Щоправда, спочатку довго обурювався, що його дружина зібралася працювати і "де це взагалі бачено?". Довелося пояснювати йому, що я не зможу сидіти на місці, банально насолоджуватися вбранням і бути порожньою окрасою поряд з ним. Пояснювала голосно, з почуттям, з розстановкою і зовсім трішки із застосуванням магічної сили. Златозар вразився аргументами (особливо магічним) і врешті допоміг втілити мою маленьку забаганку, як він її назвав.

Зрештою, незвичайний для цього світу заклад та асортимент у ньому швидко підкорили місцевих жителів. А слідом і не місцевих, залучаючи до нашого царства безліч туристів. Ну, це я так їх називаю. Злат же невдоволено бурчить і відгукується про них дуже вже не втішно. Чому так, я не розумію й досі.

– Моя цариця, – обійняв мене чоловік і пригорнув до себе, магією приховуючи нас від поглядів всіляких роззяв, – довго ще ти збираєшся тут стирчати? – Він з ніжністю провів по моєму волоссі, а я підставила губи для поцілунку. Як завжди, його близькість підняла в мені хвилю жару. Хоч ми і одружені вже не перший рік, але в мене, як і раніше, крутиться голова від мого коханого чоловіка. – Ми ж скоро повинні відбувати на весілля Даніяра та Агафії.

О так, ця пара наробила галасу. Не так, як наша, звичайно ж, але все ж таки. Наш друг був дуже завидним нареченим – іменитим, багатим, красивим і, головне, він – дракон. Багато хто намагався зісватати своїх дочок – від послів до правителів сусідніх держав. А він узяв і вибрав собі в пару звичну сільську дівчину. Шок, жах, скандал! Говорили багато чого, шепотіли по кутках, поливали брудом. Рівно до того часу, поки я не психонула і не роз'яснила всім бажаючим потріпати язиками, що вони не мають рації. Гучно, з почуттям, з розстановкою і зовсім трішки із застосуванням магічної сили, так.

– Хвилину, – поцілувавши коханого чоловіка, я пройшла в дальній кут, де було обладнане місце для ВІП-персон.

Там за столиком, вминаючи улюблені солодощі, сиділи Лучезар і Лютик, що повернулися до своїх звичних розмірів відразу після битви з Готиславом. Бойову трансформацію вони використовують вкрай рідко і зазвичай зовсім не для бою. Лучезар підсунув свої цукерки до себе і навіть прикрив їх лапкою, уважно спостерігаючи, щоб його товариш не з'їв те, що йому не можна. Для Лютика ж я створила спеціальний рецепт, і тепер він теж міг вільно насолоджуватися солодощами. У них зовсім не було меду, який перетворював нашу квіточку на справжнього бешкетника.

– Мамо, вам з татом уже час?

Поруч із фамільярами сиділи двоє чарівних та улюблених близнюків – наші зі Златом діти – Вогнедар та Лес'яра. Зовнішністю вони пішли в батька, від мене нічого не дісталося. Але ось характером ... о, тут відразу помітно – мої!

Луч і Лютик від них не відлипали від народження. Іноді ми зі Златом жартуємо, а чи це наші діти? І чиї взагалі фамільяри, якщо про те, що у них є господар, вони геть-чисто забули?

– Так, сонечки мої, – поцілувала обох у рум'яні щічки. – Ви ж пограєте з бабусею Ягою?

– Ура! Баба Яга у гості прийде!

Слухаю їх і подумки посміхаюся – я в їхньому віці такій новини точно не зраділа б. Але зараз зовсім інша річ. Тітонька стала постійною та бажаною гостею у палаці та нашим добрим другом.

Ще раз потріпавши по головах своїх янголят, дала вказівки їх няні і вирушила на вихід. Златозар уже зачекався на мене.

Як багато змінилося за ці роки. І так, водопровід я змусила його також зробити. Насолоджуючись шикарною, затишною ванною, я іноді з усмішкою згадую свою першу ніч у цьому світі. Світі, який став для мене рідним.