Розділ 7

Не кваплячись я підійшла ближче до дівчат, намагаючись відразу, на око, визначити хто з них підійде на роль моєї партнерки.

– Ваша темносте, – обережно звернулася до мене одна з них, коли я проходила повз, – я з величезним задоволенням стану вашою парою!

Я зупинилася напроти неї, бажаючи уважно її розглянути. Її щоки залилися рум'янцем, а очі вона миттю опустила в підлогу, усвідомивши, мабуть, що щойно порушила місцевий придворний етикет. Ну не дозволено їм таке говорити – тільки мовчки чекати на рішення Кощія. Поруч із нею, стискаючи кулаки до побілілих кістяшок, шумно втягував носом повітря супроводжуючий, батько, швидше за все. В обох були різнокольорові очі: правий – блакитний, а лівий – карий. Цьому навіть назва є – гетерохромія, якщо не помиляюся.

– Як ваше ім'я? – Запитала я, намітивши першу жертву.

Може, звичайно, в мені зараз говорила злість на Златозара чи це була звичайна жіноча шкодливість, але виганяти все одно когось потрібно. То чому не почати з цієї дівчини?

– Дар'я, пане, – піднявши на мене погляд, сказала вона. І я помітила, що в її очах спалахнув вогник переваги. Як же ти помиляєшся, люба!

Подавши їй руку, я вивела її на середину зали і дуже пораділа, що я не учасниця відбору. Кощію пробачать усе! Навіть не вміння танцювати, навіть відтоптані ноги партнерки – побалакають за вуглами, смакуючи подробиці, вигадають різні причини такій поведінці і на тому закінчиться. А ось претендентці таке ніколи не забудуть.

Вальс я танцювала один раз у житті на випускному. Але що таке рівень школи? Звичайно, мене ніхто не вчив класичного танцю, а у Златозара банально не було на це часу. Тож бідній дівчині довелося вести в танці. До такого повороту вона, очевидно, була не готова. Іноді я наступала їй на ноги, від чого та невдоволено стискала губи, але все ж мовчала. Ти подивися яка цілеспрямована! Розуміє, що одне невірне слово, і вона миттєво вилетить із відбору.

– Чудово танцюєте Дар'я, – сказала я з легкою лукавістю. Дівчина аж зубами рипнула, зрозуміла нарешті, що попала. Можливо, якби на моєму місці хтось інший, вона б не терпіла. Але ж я цар, хоч-не хоч, а вибору немає!

– Дякую, Ваша темносте, – вже не таким щасливим тоном, як спочатку, відповіла вона. Проте, про мої здібності тактовно промовчала.

Коли танець закінчився і я відвела її назад, погляди інших претенденток дуже змінилися. Якщо спочатку вони були заздрісні, то зараз скоріше зловтішні та єхидні. А ось супроводжуючий був дуже і дуже роздратований і сердитий. Здається, на дівчину після балу чекає дуже серйозна розмова.

– Дорогі гості! Прошу до столу! – ось вже точно "дорогі". Ваше перебування тут обходиться мені надто вже недешево! Кошмар, з цим попаданням я постійно думаю про гроші. Цікаво, чи на мене так цей світ впливає, чи я завжди була такою меркантильною? Я сама себе вже лякаю.

Ох, дарма я не поїла перед цим. Без поняття, як тепер це робити у шоломі. Чому Кощій про це не подумав? Втім, я теж молодець, питати треба було. А де він до речі? Має бути серед гостей, чи не так?

– Що це означає?! – почула я обурені вигуки. – Тут не вистачає стільців!

– Ну так принесіть, – на автоматі озвалася я.

У залі запанувала приголомшена тиша. Навіть оркестр перестав грати. Усі здивовані погляд повернули до мене. Боже, що я зараз ляпнула?! Це не входило до моїх планів, просто вирвалося. Сказати таке дворянам, а судячи з усього, тут зібралося їх чимало, вищої міри неповага. Таке просто неприпустимо! Навіть для мене така поведінка – перебір. Що ж робити? Як тепер викручуватись?

Побачивши біля дверей кілька стільців, і вирішивши, що навряд чи можна зробити ситуацію ще страшнішою, я пішла сама принести парочку. У цей момент, зрозумівши, що саме я збираюся зробити, чоловіки, що супроводжували претенденток, тут же кинулися за мною і взяли кожен собі по стільцю.

Почекавши поки вони відійдуть, я покликала до себе слугу і тихо, щоб ніхто не почув, веліла додати на стіл прилади, яких невистачило. Зрозуміло, тільки після того, як вони, гості, їх виявлять.

– Перепрошую за такий не гарний інцидент, – сказала я, повертаючись на своє місце на чолі столу.

– Не турбуйтесь, Ваша темносте! – відповів усміхаючись один із чоловіків. – Я гадаю, що повідомлення про кількість супроводжуючих просто не дійшли вчасно. Звідси й плутанина.

Красень! Он як деякі очі одразу в підлогу опустили. А й справді, у деяких дівчат у супроводі була не одна і навіть не дві людини. І якщо їх забрати, то стільців вистачило б на всіх. Ось вони й покинуть відбір! Чи хотіли поїсти смачно і пожити чудово на дармовщинку? Фіг вам!

Випадково вихопила обличчя Златозара у натовпі. По його стиснутих щелепах і блискавках в очах можна було зробити очевидний висновок – він мене вб'є!

***

Як їсти у шоломі Кощій, мабуть, не дарма не розповів. Через це спробувати будь-яку страву я не могла і, відповідно, не могла порушити правила етикету за столом. Зате я могла із задоволенням спостерігати, як деякі гості постійно косилися в мій бік і боялися щось скуштувати. А коли щось пробували, то виглядали так, ніби поцупили. Мовляв, цар не їсть, а раптом не можна і нам? Це було весело, навіть дуже.

А Мар'я постаралась на славу! На столі чого тільки не було! На будь-який смак щось та знайдеться. І запечена риба( цікаво, як вона готувалася?), і різноманітні соління, і ароматна випічка. Навіть кабанчик засмажений на рожні і той був! І ще багато різних смаколиків, які мені, на превеликий жаль, не вдалося спробувати.

– Ваша темносте, – звернувся до мене чоловік, який трохи раніше сильно мене врятував зі стільцями, – ваші кухарі дуже майстерні у своїй справі. Зізнаюся, я таких смачних страв не куштував ніколи. Ви чудово вмієте відрізняти зерна від полови.

– Дякую, – трохи схилила голову я, – майстрам завжди приємно коли їх хвалять. Обов'язково передам ваші похвали на кухню – нехай потішаться.