VIII Густав відчуває появу сильного мага в Ілланеллі. У Лідії з'являється здатність чути Айяаала. Вона дізнається, що стала частиною Тріад.

1

3327 рік від створення дванадцятої Петлі

1334 рік літочислення Ілланелли

Ілланелла

Вогняні ущелини

Яскравий спалах осяяв небо і змусив мага мимоволі здригнутися. Він здивованим поглядом простежив за косою блискавкою вибіркового порталу, що зникла далеко осторонь.

Хто б це міг бути?

Мабуть хтось із зовнішніх світів.

Але хто міг ризикнути прийти в Ілланеллу в настільки неспокійний час?

Всі Стражі Врат були попереджені. Ніхто не міг потрапити в Ілланеллу без його відома.

Хіба що цей хтось обійшов Стражів і непомітно пройшов крізь Врата.

Неможливо!

Тільки...

Десь далеко блискавка досягла землі.

Від магічного поштовху пройшла звукова хвиля, і маг впав на коліна, відчуваючи, як по його тілу пробігають іскорки залишкового сліду.

Хто б не пройшов в Ілланеллу, він був досить сильним навіть для нього. Густав не міг визначити по сліду, хто ж до них прибув. Це могло загрожувати великими неприємностями...

- Учителю! Я чув магічний поштовх.

Маг повільно піднявся на ноги і зустрівся зі здивованим поглядом Айріхорна.

- Занадто сильний маг. - Густав обтрусив коліна від трави.

- Ти хочеш сказати, що він перевершує тебе в силі?

- Не знаю, але закляття для такого проходу доступне тільки магам високого рівня. П'ятого і вище. А цей маг безперечно має п'ятий рівень, але плетіння заклять мені абсолютно не знайоме. Я не можу навіть припустити, хто це може бути.

- Що робитимеш?

- Потрібно дізнатися, хто прибув в Ілланеллу.

- Це може бути хтось із твоїх підопічних?

- Ні, - Густав похитав головою. - Це не можливо.

- Чому? Адже вони обидві сильні.

- Айлія ще дитина, яка ще не вступила в повну силу. Вона б не змогла відкрити прохід самостійно. А Ліона не пройшла повного перетворення. - Густав почав нервово кружляти навколо Айріхорна. - Вона тільки раз розкрила крила. Ліона не ризикнула б це зробити в чужому світі.

- Ти в цьому впевнений?

- Айріхорн! - Густав різко зупинився і пильно глянув на учня. - Ти навмисне вганяєш мене в паніку?

- Ні. Але після того, як Айяаал закрив кордони Ілланелли, він нікого не впускає просто так. Той, хто пройшов крізь Врата був необхідний для Айяаала. Його призвали, Густаве. Можливо, це зробила сама Ілланелла...

- Але як же...

- Учителю!

Густав різко обернувся і подивився на Лідію. Дівчина ледь стояла на ногах, кутаючись у теплу величезну хустку. Вона так і не змогла до ладу оговтатися після магічного виснаження.

- Лідія! - він в два кроки опинився поруч і підхопив дівчину. - Тобі було наказано відпочивати. Ти ще слабка після своїх експериментів!

- Учителю, Айяаал подав мені бачення.

- Що?! - Густав здивовано подивився на дочку. - Лідіє, ти впевнена, що не помилилася?

- Ти сам знаєш, що у моєї матері був цей Дар.

- Так, але ми ж перевіряли - у тебе його немає.

- Тепер з'явився! - Лідія почала втрачати терпіння. - Ти сам казав, що мої сили ростуть. Може їх тепер досить для того щоб почути Айяаала.

- Лідіє, зараз не час...

- Учителю! Досить ставити свою мудрість вище знання Айяаал! Почуй нарешті мене! Я...

Лідія похитнулася, відчуваючи, як її знову кличуть тисячі голосів.

Нескінченний шепіт голосів вихором увірвався в її мозок, глушачи всі інші звуки.

Застогнавши, дівчина впала на коліна.

- Лідія!!

Густав не встиг її підхопити і тепер не міг пробитися крізь контур, що її охопив.

«Дивиссссь...»

Прошелестіла в голові Густава древній, як саме життя, голос.

Маг миттєво поставив найсильніший захист на свою свідомість, але голос проходив крізь неї, наче ніж крізь підтале масло.

«Дивиссссь уважно...»

Густав впав на коліна поруч з дочкою.

- Лідія!

Дівчина підняла голову і подивилася на нього білими очима. Такі очі були тільки у Ради Семи під час контакту з Айяаалом. Навіть у його дружини, Слухаючої Айяаала не було таких симптомів сильного зв'язку, майже єднання.

- Айріхорн, - Густав з останніх сил повернув голову і подивився на блідого драконіда. - Залиш нас. - прохрипів він.

Відповівши легким поклоном, Айріхорн зник в будинку. Він прекрасно знав, що сперечатися з учителем собі дорожче. Якщо він вирішив, що впоратися сам - значить, так воно і буде.