Глава 14

♥

Сьогоднішній день був «дуже насиченим». Вранці ми з сестрою прокинулись та пішли до душу. Я в своєму півгодини проревіла, Мія в своєму. Потім пішли їсти, де з'їли аж ціле «нічого». Нік весь час запитував, що сталось, але Мія його красномовно посилала куди подальше, а коли він не йшов вона починала плакати. Напевно мені було б його шкода, але зараз він нестерпно виводить своїми тупими питаннями. Я знаю, що він хоче як краще, але як краще не буде. Під вечір зателефонували дівчата і сказали, що приїдуть, але без Анжели. Поки вони їхали ми пішли приводити себе хоч в якийсь порядок, але якщо чесно вийшло не дуже. Коли дівчата приїхали в мене навіть настрій трішки піднявся. Десь о годині дванадцятій хтось почав бити по дверях, звісно ми перелякалися, але відчинивши двері страх, як рукою зняло. 
– Адо, сонечко моє, квіточка моя вибач мене будь-ласка ідіота такого, – почав говорити Адамс, повзячи на колінах до мене. 
– Господи, Адамс коли ти встиг так нажертись!?
– Це все через тебе! Я тебе так люблю, а ти мене кинула! Ненавиджу тебе! – ледь не плакав хлопець, лягаючи на підлогу. Напевно, спати зібрався. 
– Ти що збожеволів!? Це я тебе кинула? Я? Я через тебе ідіота плачу цілий день, а він мені заявляє, що це я його кинула! Який ти недоумок. Забирайся геть з мого будинку, – сил не вистачало, кричала як могла. І тут краєм вуха чую, як хтось зізнається в коханні. 
– Алісо, кохана моя! Ми знайомі декілька днів, але я вже встиг зрозуміти, що ти та єдина з якою я хочу провести довге, насичене й безтурботне життя! – гикнув. – Ти вийдеш за мене? – став на коліна й почав одягати на її ВКАЗІВНИЙ палець якусь гайку. Гайку! Розумієте? Гайку! Аліса присіла й подивилась на його такими співчутливими очима, а потім сказала тихеньким голосом:
– Сонце, скільки ти разів сьогодні вдарявся своєю й без того тупою голівкою? – я коли почула, як вона це сказала думала, що помру від сміху. Після того він ще щось фиркав до Аліси, але та не звертала уваги. Мерi забрала Марка й пішла вкладати його спати, Аліса зробила теж саме. Обертаюсь до свого «кавалера» і розумію, що він мирно сопе в мене на ногах. Просто чудово! І як я маю підняти цього бика? Іду по Мію, яка все знімала на відео. От тут я їй дуже вдячна, тому що тепер і в мене є компромат на мого «коханого».
– Хух, господи ну й кабан!  – кинувши його на ліжко, сказала Мія. 
– Повністю з тобою згідна! Все біжи спати, а то взавтра запізнишся в школу. 
– Може знову прогуляємо? 
– Не думаю, що тату це сподобається. 
– Дідько, окей. Добраніч. 
– Солодких снів! 
Як тільки сестра вийшла з кімнати, я відразу плюхнулась на ліжко, де мирно спав Кріс. 
– Господи, що ж мені з тобою робити? Вчора ти казав триматись від тебе подалі, а сьогодні просиш вибачення і кажеш як ти мене любиш. Це ненормально, чому ти не розумієш цього? Чому ти такий складний? Чому завжди все так? – хлопець щось сказав собі під ніс і притягнув мене в свої обійми. 
Крiстiан. Ранок. Прокинувся я Бог зна-де, голова тріщить, запах алкоголю по всій кімнаті, рук та ніг не відчуваю. Помаленьку почав згадувати, що вчора було... 
– Дідько, я в Ади! – вдарив себе рукою по маківці й почав думати, як я сюди попав та як краще вибачатись. Почув якийсь галас в сусідніх кімнатах і вирішив перевірити, що сталось. Вийшов і натрапив на своїх хлопців. Оо, пам'ять потроху відновлюється. 
– Якого хріна ми тут робимо!? – розкричався Сашко. 
– Це ми тебе хочемо запитати, – сказав Марк. 
– Мене? 
– А кого ж ще. Це ж ти нас сюди привіз, щоб запропонувати довге й щасливе життя з Алісою! – почав перекривляти Марк. 
– Яке життя!? Хлопці ви часом не пили сьогодні?
– Ні, сьогодні не пили, а от вчора... Доречі, Сашко якщо ти не пам'ятаєш, що було вчора я із задоволенням тобі нагадаю сьогодні, – втрутилась Мія. 
– Здивуй! – сказав Сашко. 
–..., ви скажіть мені одне! Де я взяв цю кляту гайку?
– От лайно, якого дідька я взагалі з тобою їхав!? – вилаявся я. – Мія ми можемо домовитись про те, щоб цих відео ніхто не побачив?
– Пізно. Всі відео є в Аделіни. Доречі, спускайтесь до низу, дівчатка сьогодні хороші, тому зробили вам сніданок. 
– Ну що з Богом? – сказав я. 
– З Богом! – відповів Марк. 
Ми спустилися на кухню, де сиділи наші дівчата. Наші? А не рано, Адамс? Аделіна така красива без цього мейку і в такому простому одязі. Було видно, що деякі з них хочуть сміятись, тому не було сенсу їх стримувати. 
– Та смійтесь вже! – сказав Сашко, а дівчата почали «заходитись» від сміху. 
– Охх, Господи давно я так не сміялась. Ну що коханий чоловік, болить голівка? – запитала Аліса в Сашка і почала гладити по ній. 
– Болить кохана, але ми можемо це виправити! – притягнув її за талію до себе, а вона зарядила смачного ляпаса йому. 
– Ейй, де це бачено щоб жінка била чоловіка? 
– В нашій сім'ї, коханий! 
– Пощастило тобі з дружиною, – підколов Марк. 
Ми дружно поснідали, посміялись з вчорашнього випадку, було таке відчуття, що ми одна велика сім'я. Це неабияк подобалось, але коли згадував в якій я зараз халепі, то хотілося просто-напросто провалитись крізь землю. Хлопці з дівчатами пішли одягатись в університет, а я залишився допомогти Аді. Я бачив, що їй ніяково і вона незнає, що казати. Тому вирішив взяти ситуацію під свій контроль. 
– Адо, йди сюди! – притягнув її за руки до себе та сів на стіл. 
– Що ти хочеш, Адамс? – вона не дивилась на мене навіть тоді, коли стояла впритул зі мною. 
– Чому ти не дивишся на мене? 
– А навіщо?
– Адо, я розумію, що поводжусь як останній кретин, але я не можу з цим нічого вдіяти. Зрозумій мене, будь-ласка.
– Я не можу, – нарешті подивилась мені в очі, – я не можу тебе зрозуміти! Ти для мене загадка, яку я не можу розгадати. А знаєш чому? Тому що ти в один день кажеш, що не хочеш зі мною стосунків, а в інший кажеш, як ти мене сильно кохаєш і хочеш бути разом! Але ми не можемо бути разом з якоїсь невідомої для мене причини! Це ненормально, розумієш? – Ада не контролювала свої емоції і вже за декілька секунд на її очах виступили сльози. 
– Ей, маленька ти чого? Йди сюди, – обійняв її ще дужче й почав гладити рукою її волосся, – вибач, вибач мене будь-ласка. Давай для початку спробуємо бути друзями, а там будемо бачити... – я розумію, що це абсурд, але розбивати її серце я не хочу. 
– Ми можемо спробувати, а зараз мені потрібно до університету, – відсторонилась й пішла вгору, звідки спускались мої хлопці. 
– Все хлопці я з вами не п'ю! – сказав Сашко й відпив води зі склянки.
– Це ми з тобою не п'ємо. 
– Та годі вам, все ж добре! – сказав Марк. 
Ада. Після сніданку хлопці поїхали по справах, а ми з дівчатами до університету. Пари тягнулися довго, викладачі щось розповідали, але я майже нічого не слухала. З Крісом вирішили побути деякий час друзями, але я думаю, що з цього нічого не вийде. Яка може бути дружба між людьми, які подобаються один одному? Ніяка? Так, я теж так думаю. Від своїх роздумів мене відволік викладач. 
– Аделіна Ланджер! Ви можете вимкнути свій телефон? Він заважає мені проводити лекцію! Але якщо вас це не турбує, то вийдіть з аудиторії, швидко! – Господи, як можна було цього не почути? Адо, тебе ж батько вб'є якщо ти зараз не викрутишся. 
– Вибачте, будь-ласка вибачте, Леоніде Максимовичу! Я просто... просто задумалась... 
– Щось я сумніваюсь, що ти задумалась про нашу лекцію. Якщо я ще раз таке побачу – вилетиш з аудиторії і більше сюди не зайдеш! 
– Я зрозуміла... – це ж треба було розізлити найсуворішого викладача університету! Кінець тій людині, яка зруйнувала мої стосунки з викладачем! Захожу в повідомлення і бачу смс від Кріса. 
Негідник: «Привіт крихітко, вільна сьогодні?»
Я: «Привіт, які пропозиції?»
Негідник: «Кіно, кав'ярня, прогулянка містом...»
Я: «Хмм, окей. Заїдеш по мене о восьмій, друже! – я тобі влаштую, Крихітка! 
За двадцять хвилин до виходу я пішла вдягатись. Сьогодні хотілось виглядати красиво, але я не зраджую великому одягу. Тому одягнула велике біле худі, чорні штани, білі кросівки та чорне пальто на запах. Зробила легкі локони та нюдовий макіяж. Виходила з будинку з думками, що Крісу кінець, але коли його побачила – злість, як рукою зняло. Чорні штани з дірками на колінах, чорна спортивна куртка, білі кроси та того ж самого кольору худі... Чорт, та він навіть в такому простому одязі надзвичайно привабливий! Я так зачарувалась його красою, що не помітила як він опинився біля мене з великим букетом червоних троянд. 
– Оу... Це мені? 
– Звичайно, ні! Це мені шанувальниці подарували, – я побачила сміх на його обличчі і зрозуміла, що я дивно поводжусь. – Звісно тобі, Адо! – віддав квіти та поцілував в щічку... Чорт, це так мило та ніжно. Я швиденько занесла букет на кухню та вийшла назад. 
– Ну що, куди їдемо? – запитала я, дійшовши до машини. 
– Спочатку в кіно! – з широкою посмішкою сказав Кріс. 
– Господи, Кріс я тебе ненавиджу! Навіщо ти обрав жахи? – сказала я, вийшовши із залу. Адамс до того сміявся, а це ще більше почав. 
– Я ж не знав, що ти боїшся такого. З вигляду дівчинка, яка нічого не боїться. Ти хочаби сенс фільму вловила? Бо мені здається, що ні, – сміючись сказав Кріс, натякаючи на те, що я майже весь фільм була в його обіймах. Дідько, та я ж ховалась просто. 
– Припини сміятись!
– Ну все, все. 
– Їдьмо до кав'ярні!
В кав'ярні ми говорили про все на світі. Ці посиденьки були такими легкими та невимушеними, ніби ми знаємо один одного з дитинства. Ми погуляли ще містом, а потім Кріс повіз мене додому. На годиннику четверта ранку і мені через декілька годин прокидатись, а я ще й не лягала. Ми доїхали до мого будинку Кріс, як справжній чоловік відкрив мені двері та подав руку. 
– Дякую за цей приємний вечір. Він насправді, був одним із найкращих днів в моєму житті! – я подякувала та поцілувала в щічку хлопця. Звичайно цього не вистачало, але це єдине, що ми можемо собі дозволити в ролі друзів. Кріс ніби читав мої думки. Легенько взяв за талію та притягнув до себе. Потім його рука перемістилась на моє волосся і він жадібно вп'явся в мої губи. Від ніжностей не залишилось нічого. Іншою рукою блукав по моєму тілі, бажаючи більшого... Жадібно кусав губи та стискав рукою мої груди. Від його п'янкого аромату та напору, не можливо було встояти на ногах. Але я згадала, що він провинився переді мною, тому вирішила обламати йому кайф, якби це тяжко не було. Я легенько відсторонилась та подивилась в його блакитні очі. 
– Добраніч, друже!