Розділ 7. Деескалація. (3)

Але молодий дослідник не здався. Він гарячково зашарудів паперами, переводячи погляд з Кайдена на Вівіан. Його очі блищали тим особливим фанатичним вогником, який буває лише у науковців, котрі зачули перед собою неможливу загадку.

– Добре, – рвучко підвівся він, закладаючи руки за спину і підходячи ближче до Вівіан. – Якщо ми не можемо виміряти силу в об'єкті... змінімо кут дослідження. Давайте перевіримо контекст події. Леді Астервуд, де саме відбувся прояв?

Вівіан здивовано моргнула, але відповіла спокійно: 

– На подвір’ї мого маєтку.

– Серед яких рослин? Які види там переважали? – хлопець сипав запитаннями, поки писар ледь устигав шкрябати пером.

– Там були кущі старої смородини, бур'яни, плющ і лози винограду. 

– Стан грунту на момент бою? Вологий? Сухий? Сипкий?

– Пухкий, – Вівіан мимоволі згадала свій довгий день перед нападом. – Я якраз уранці все ретельно прополювала та підгортала землю.

– Час доби? Погода?

– Глибока ніч. Сухо, майже безвітряно.

– Чи був у вас... – раптом втрутилася жінка-аудитор, прискіпливо вдивляючись у Вівіан з-за свого столу, – прямий фізичний контакт із землею під час сплеску?

Вівіан на секунду завагалася, згадавши свій розпатланий вигляд, адреналін і нічну сорочку. 

– Так. Я була боса. Зустріла нападників прямо на землі.

Молодий маг раптом різко зупинився посеред кімнати. Його перо завмерло в повітрі, а рот ледь прочинився. Він повільно повернув голову до старшого аудитора, і на його обличчі відобразилося таке дике осяяння, ніби він щойно розгадав стародавній шифр.

– Одну хвилину! – вигукнув він.

Не чекаючи дозволу, хлопець кинувся до виходу, ледь не заплутавшись у підлозі власної сірої мантії. Важкі двері за ним зачинилися з глухим гуркотом. У залі запала здивована тиша. Старший маг лише незадоволено насупився, явно вважаючи таку поведінку колеги неприпустимим порушенням протоколу.

Його не було близько п'яти хвилин. А коли двері знову відчинилися, молодий дослідник переступив поріг так тихо й обережно, ніби ніс у руках крихке королівське немовля. В його руках був... звичайний заляпаний сухою сільською землею глиняний вазон з похнюпленим Жоржиком, якого він щойно забрав із тумби при вході.

– Що за дитячі забавки, колего? – холодно піджала губи жінка-маг. – Ми в Центральній Палаті, а не на критому ринку.

– Зачекайте, – гарячково пробормотав хлопець, ігноруючи зауваження. Він підійшов до центрального столу і акуратно поставив горщик прямо поруч із великим кристалом-накопичувачем. – Це ваша рослина, леді Вівіан?

– Так.

– Дозволите? – він швидко провів рукою над приладами, перезапускаючи руни вимірювання.

Усі підійшли ближче. Навіть Кайден, не змінюючи незворушного виразу обличчя, ледь помітно нахилився вперед, пильно стежачи за кожним рухом.

Перші кілька секунд нічого не відбувалося. Рослина стояла нерухомо, її листя залишалося сумно опущеним після задушливої столичного повітря. Кристал залишався таким же темним і порожнім, як і раніше.

Старший маг остаточно втратив терпіння. Він роздратовано зітхнув і потягнувся за своїми окулярами: 

– Дурниця. Це чистий абсурд, колего, ми просто марнуємо час Корони. Об'єкт порожній, експертизу закри...

– А тепер, – перебив його молодий маг, затамувавши подих і дивлячись прямо на Вівіан, – леді Вівіан... просто доторкніться до нього. Будь ласка.

Вівіан відчула, як погляди всіх присутніх у кімнаті зійшлися на її руці. Вона повільно підняла долоню, занесла її над вазоном і обережно, м'яко поклала пальці на шорсткий трохи зів'ялий зелений листок Жоржика. Вона не намагалася вичавити з себе силу, а лише подумки привіталася зі своїм маленьким мовчазним другом, який сумував за домом так само, як і вона.

І в ту ж саму секунду... кімната здригнулася від спалаху.

Великий вимірювальний кристал на столі, який до цього хвилинами залишався мертвим, раптом здригнувся і спалахнув глибоким пульсуючим зеленим світлом. Світло було тонким, наче шовкова нитка, воно м'яко огортало скляні грані, але воно було чітким, живим і незаперечним.

Писар у кутку від несподіванки поставив величезну кляксу на чистій сторінці. Жінка-аудитор миттєво випрямилася, розплющивши від шоку очі. Кайден зробив швидкий важкий крок уперед.

Вівіан вражено смикнула руку назад, розриваючи контакт – і кристал миттєво згас, знову перетворившись на шматок сірого скла. Вона тремтячими пальцями торкнулася листка знову – і зелене пульсуюче світло знову залило стіл, відкидаючи довгі тіні на білі стіни Палати.

Прилади гарячково заклацали, фіксуючи відгук.

Тепер уся трійця експертів буквально заціпеніла, не зводячи очей із глиняного вазона. Молодий маг нахилився так низько, що кінчик його носа майже торкався шорстких листків.

– Він... він розправляється, – прошепотів хлопець, майже боячись дихнути на рослину. – Він стає здоровішим.

– Дурниці, колего, – відрізала жінка-аудитор, хоча її голос уперше втратив свою монотонність і прозвучав спантеличено. – Це звичайна кімнатна квітка. Сільська рослина не може регенерувати за секунду без концентрованого вливання магічного палива. Це суперечить законам накопичення.

– Та ні ж, ви не розумієте! – вигукнув дослідник, рвучко підхоплюючись на ноги. – Погляньте на індикатори! Я маю на увазі... він стає живим лише поруч із нею!

Щоб перевірити свою шалену здогадку, хлопець схопив горщик і майже побіг з ним у протилежний кінець величезної зали, ближче до високих архівних шаф.

Смарагдова нитка світла на вимірювальному кристалі миттєво згасла. Вівіан раптово відчула дивний протяг у грудях – наче між її долонею та квіткою щойно обірвалася невидима тонка жива струна.

Маг повернув вазон назад на стіл – і кристал знову спалахнув тим самим зеленим сяйвом. Листочки Жоржика, які в кутку кімнати знову почали безпорадно кривитися, тут, біля її руки, на очах наливалися пружністю.