Глава 4.

День промайнув буквально за одну мить, кризу розрулили, зустрічі майже всі за календарем провели, звіти та аналізи на пошті (до них ще не приступала), всі організаційні та побутові питання проконтролювала, настав час збиратися на діловий вечір.

- Тимофію, - зайшла в офіс шефа, який навіть і не помітив цього, повністю заглибившись у світ цифр. – Тимофію Андрійовичу! – голосніше покликала, легенько постукуючи його по руці. - Через дві години за Вами в офіс заїде Ігор, Ваш одяг у кімнаті відпочинку, не забудьте Ірі сказати про дрес-код ladies in red, я піду збиратися, побачимося вже на місці.

- Добре, - по виду Тіма зрозуміла, що нічого воно не добре, а треба проконтролювати.

У коридорі вирішила набрати Ірину і самій сповістити про подробиці вечора, щоб уникнути неприємностей.

- Доброго дня, мене звати Кіра Виноградова. Я - асистент Тимофія Андрійовича, - діловим тоном почала, не допускаючи того, щоб мене перервали. - Сьогодні ввечері разом з Вами супроводжуватиму боса, нічого не подумайте, йому потрібна моя присутність виключно з робочих питань, тому не дивуйтеся. І є дрес-код – одяг червоного кольору. За Вами о 20.00 заїде машина, уточніть, будь ласка, адресу.

- Доброго дня, - голос у дівчини не дуже приємний, трохи писклявий і дратівливий, але справа не моя, боса не дратує і чудово. - А сам він зателефонувати не зміг? Я образилася! - яка манерна, жах.

- Вибачте, Тимофій Андрійович дуже зайнятий, тому попросив мене зв'язатися з Вами, - промовила потрібну чергову фразу, паралельно викликаючи ліфт.

- Адресу скину йому особисто повідомленням! - ні, люба, так ти далеко не заїдеш.

- Продублюйте, будь ласка, і мені. На всякий випадок. Знаєте, іноді краще перестрахуватись. - ні на що не натякаю, а намагаюся достукатися до здорового глузду дівчини.

- Ти думаєш, що він про мене забуде? – перейшла пасія Тіма на фальцет. Я відсунула слухавку, щоб не так різало по вухах.

- Впевнена, що ні. Але все ж таки наполягаю. Зрозумійте, у мене завдання і мені треба його виконати якісно, ​​тому прошу продублювати інформацію. Надішліть на цей номер. Дякую за розуміння. До вечора. 

І вимкнулася. Все. Тепер справа за нею – відправить, значить на вечір зможе прийти, не відправить – тут уже від мене залежить на 100%, зателефоную босу дізнатися адресу чи ні. Я не вразлива і цілком холоднокровна, але принципова. Тому в її інтересах виконати моє маленьке прохання.

Зараз у салон, потім назад в офіс (там у кімнаті відпочинку моя вечірня сукня) і, власне, на вечір.

Кімната відпочинку - це, по суті, готельний номер усередині офісної будівлі, де Тимофій може сходити в душ, відпочити або переночувати, за необхідності. Дуже зручно та функціонально.

О 19:45 я вже повністю одягнена в червоне, сіла в таксі та поїхала до місця призначення.

Все йшло за планом, Іра виявилася розумною дівчинкою і адресу скинула, Ігор прозвітував, що її забрав і незабаром заїде за босом, який у кімнаті саме зараз переодягається.

Я ж вирішила приїхати трішки заздалегідь, щоб розвідати ситуацію.

Моє чуття мене не обдурило, у господині вечора, дружини президента великої компанії, в якій Грановський безпосередньо зацікавлений, сьогодні день народження, а ми, як справжні профани, без подарунка. Вилетіла за лічені хвилини з особняка, у вечірньому вбранні, на підборах, застрибнула в таксі, і помчала купувати ювелірний виріб.

Добре, що ми в центрі і тут все під рукою і працює до 22:00.

- Тимуру Андрійовичу, Ви де? – вже поверталася назад із потрібними атрибутами свята.

- Майже під'їхали, а ти куди зникла? Я думав, що ми всі разом поїдемо, - бос як маленький, його Ірина мене б з'їла, воно мені треба?

– Чому Ви не сказали, що у дружини Високого сьогодні день народження? - не стала вдаватися в подробиці логістики і перейшла до суті питання.

- Я не знав. – почула лаконічну відповідь. Чоловіки... Що з них взяти?

- Купила браслет, зараз заїду за букетом, він вже готовий очікує мене, і одразу до Вас. Не виходьте, будь ласка, з машини і чекайте на мене. Краще буде, якщо з квітами одразу увійдете в будинок.

- Згоден. Чекатиму.

- Окей. До зустрічі.

Ще пів години і я на місці.

Тимофій стояв біля машини, гарний, високий, широкоплечий і статний. Породистий чоловік. Русе волосся, борода, прямий ніс, ясні розумні очі та чуттєвий рот… У смокінгу він виглядав як голлівудський актор, а не бізнесмен. Його зовнішність підкорила чимало жіночих сердець, і я їх, відверто кажучи, розуміла повністю. Не знала б його демонічного характеру та рівня працездатності, може й сама стала б жертвою, а так… Хіба що з естетичної точки зору помилуватися можна.

Букет із шикарних півтораметрових троянд червоного кольору дотягла насилу, і одразу ж вручила шефу.

- Ось, із ювелірки купила гранатовий браслет, - тут же передала пакетик з коштовним подарунком.

- Дякую, Кірюшо, - усміхнувся Тім.

- Це твоя секретарка? - виповзла дрібна зміючка з машини. Дрібна і в прямому, і переносному сенсі. Не з її інтелектом тягатись зі мною.

- Я – особистий асистент, займаюся бізнесом та особистими питаннями Тимофія Андрійовича.