Глава 2.

Вже звично відчинила двері, зняла свої підбори, струснула хвостом, поправляючи строгий пучок волосся. Раніше могла дозволити собі ходити з розпущеним волоссям, але не зараз, де обов'язковим є строгий дрес-код та мій ідеальний зовнішній вигляд.

Цілеспрямовано прямую на кухню, включаю кавоварку, потім наливаю склянку води, кидаю пів скибочки лимона, чайну ложку меду та стукаю у двері.

- Тимофію Андрійовичу, Ви спите? – у відповідь, звичайно ж, тиша, - Я заходжу!

Тім спав, розвалившись на все ліжко, ноги та руки розкинуті у формі зірки, смішний і милий, але це сувора таємниця, бос завжди грізний та ефектний, навіть коли спить.

- Тимофію, прокидайтеся, вже 5:00, - трясу його за руку, ага, ні фіга. - Якщо не встанете, мені доведеться вдатися до крайніх заходів, пам'ятаю, минулого разу Вам сильно не сподобалося, - перейшла до погроз, паралельно відкриваючи важкі штори.

Одне око боса розплющилося, щоб перевірити наявність графину з холодною водою в моїх руках, потім закрилося назад, так як графина у видимості не виявлено.

- Я зараз принесу, якщо треба, прокидайтеся. Ідіть в душ, сніданок буде за 5 хвилин. Машина з водієм буде рівно о 5:30, - чітко проговорила інструкцію босу.

Терпіти не можу приходити до нього додому, особливо в таку рань, але це входить в коло моїх обов'язків, як і підбір гардеробу та складання валізи, між іншим, ще не повністю укомплектованої.

Вперше я прийшла в цей розкішний будинок 3,5 місяці тому, Тім мене зустрів майже в одних трусах, за що був жорстко відчитаний і більше такого не повторювалося, тепер бос, як старанний хлопчик, спить у піжамці.

Так… костюм, краватка, сорочка, туфлі, запонки - все склала акуратно на стілець, потім бос прийде в гардеробну і одягне все це на себе.

Дзвінок у двері, біжу відчиняти, це приїхала доставка супу.

Тимофій Андрійович має специфічний смак, йому подавай щоранку свіжоприготовлений супчик. Спочатку я приходила раніше і готувала, потім провела оцінку необхідності приготування цього самого супчика власними руками і вирішила, що пів години сну мені пріоритетніші, ніж ранковий хендмейд суп. Провела огляд, обрала доставки міста з найвищим рейтингом, продегустувала, три найкращих дала на критичний аналіз босу, ​​обрала один варіант – і тепер щоранку свіжий суп на столі і я на півгодини довше сплю, компроміс, всі задоволені.

- Тимофію Андрійовичу, пора виходити, Ігор внизу, валіза зібрана, Ваші папери в сумці, ноутбук там же, документи і паспорт я вклала у внутрішню кишеню, зверніть увагу, - даю інструкцію і проводжу до машини.

- А що з тим водієм? – дивується мій шеф.

- Ви забули? Він тричі порушив правила - проїхав на жовтий колір, не пропустив пішохода, і підвищив швидкість, - подивилася на нього, як на дитину малу. – Відповідно, згідно з Політикою компанії, його було звільнено.

- Зрозумів. Кірюшо, бережи себе та компанію. Скоро буду вдома. Бувай! - потис мені руку, сів у машину і зник за поворотом.

Так, а тепер можна трохи відпочити.

Тимофій виділив мені кімнату в цьому безрозмірному будинку, на другому поверсі, невелику, світлу та дуже стильну.

Кілька разів доводилося залишатися ночувати, бо засиджувалися до глибокої ночі, і насправді дуже зручно.

Тимофій Андрійович дуже ефективний і продуктивний менеджер, як він оперує даними, зіставляє, аналізує і робить прогнози, для мене це якась фантастика, відразу видно, що він у бізнесі, як риба у воді, і його успіх – це виключно важка праця і геніальний розум, плюс харизма і чарівність.

Я, чесно кажучи, захоплювалася ним, як керівником, ну, коли він не бісив мене до чорних точок в очах, у таких людей треба вчитися, спостерігати за ними, і намагатися взяти максимум досвіду.

Але в той же час, як людина, він для мене дивний - самовпевненість колосальна, що межує з інфантильністю і нарцисизмом, постійна зміна статевих партнерок, вічні пошуки нової, коротше, не розгадала я його поки що.

І певно, що не хочу цього робити.

Тут би поспати та вижити, з таким графіком…

Все ж таки годинку дозволила собі повалятися, знявши піджак, блузку і спідницю, і сама не зрозуміла, коли заснула.

- Ого, Кіро, так ось, що ти приховуєш за цими суворими костюмами! – розбудив вигук Тимофія, який чомусь стояв біля дверей і наочно розглядав, що саме я приховую.

Боже, я ж у нижній білизні та панчохах!

- Ви чому вриваєтеся без стуку?! – грізно крикнула, швидко завертаючись у простирадло, - Тіме, чому не полетіли? Щось трапилося?

- Скасували злиття, немає потреби тепер летіти. Вибач, я чомусь не подумав, що ти можеш бути не одягнена, давай відпочинемо ще годинку і на роботу, - він так само швидко вийшов, як і увійшов.

Ну ось, і як мені тепер у цьому вбранні ходити цілий день, незручно, все-таки.

О 8:30 спустилася, повністю одягнена, строга та зібрана.

- Каву будеш? - чую з кухні.

- Я зроблю Вам і собі, сідайте, – одразу ж увійшла в роль асистента.

- Та гаразд тобі, я ж не інвалід, кнопку натиснути і чашечку підставити в змозі.