Глава 1.

- Проект договору з Кімчен Корпорейшн готовий? - суворий погляд боса зовсім не злякав.

- У Вас на пошті, – спокійно відповідаю.

- Коли відбудеться вечеря з паном Юсуповим? - ще один  не менш суворий погляд.

- Як Ви й хотіли, післязавтра о 19:30. Столик у ресторані забронювала, секретареві Юсупова інформацію передала, – знову незворушно опоную.

- Який статус щодо мого походу до стоматолога?

- На п'ятницю, як Ви просили.

- Ти ж казала, що календар зайнятий?

- Я постаралася і віконце знайшлося. Для VIP клієнта клініка завжди піде на зустріч, Ви ж знаєте, – дивлюся йому у вічі трохи іронічним поглядом. Ну-ну, давай, екзаменуй далі.

- Звіти щомісячні усі відділи здали? Ніяких проблем? - Не здається цей ... начальник.

- Звичайно, о 16:00 надіслала Вам зведений звіт, – з посмішкою відповідаю, стоячи перед величезним столом, за яким вальяжно розсівся мій персональний диявол – Тимофій Грановський.

– Костюм на завтра?

Я подивилася на годинник, перевіряючи час:

- Вже пів години, як у Вашому будинку. Ще питання? Чи можу йти далі працювати? – знову моя фірмова посмішка та погляд без виражених емоцій.

Ох, хотіла б зараз йому врізати так ... Від душі! Але стою, чемно посміхаюся.

- Іди, Кіро, - махнули мені рукою, мовляв, вільна.

- Дякую, Тимофію Андрійовичу.

- Не називай мене так! – він глянув на мене, висловлюючи протест, знаю, що тобі не подобається, терпи, гад, я ж терплю.

– А як Вас називати? - професійно кошу під дурненьку.

-  Називай мене Тімом, скільки можна повторювати? - бос послабив вузол на краватці, нервує, значить, треба дотискати!

- Як скажете, начальник Тім, - легко вклонилася, щоб приховати усмішку, що видавала мене з головою.

- Не так!

- Бос Тім? - ще одне припущення.

- Ні!

- Шеф Тім? - добиваю холоднокровність чоловіка, що сидить навпроти, нічого, він заслужив.

- Кіро, ти спеціально? Не біси мене, йди, вже! - ха! Тимофій зрозумів, що програв чергову сутичку по формі звернення.

Знову легка посмішка, і йду, постукаючи підборами.

Ось більше трьох місяців, як я працюю в ГранКомі, компанії з виробництва побутової техніки, на посаді особистого асистента директора та власника цієї компанії – Грановського Тимофія Андрійовича.

Іноді мені здається, що це найважчі місяці у моєму житті.

- Що там бос, у гарному настрої? - у коридорі мене зупиняє директор з маркетингу Клава Борисова, епатажна жінка невизначеного віку, вічно молода і креативна, іноді навіть занадто, на мій погляд, але босу видніше.

- Можна й так сказати, - ну а що? Нормальний настрій, якщо поглядом не вбиває, вже добре.

– А коли він закінчує сьогодні? – запитує далі Клава, ну ось що цим жінкам не вистачає в житті?

Досить молода, близько 40 років, заміжня, навіщо їй цей мачо? Всі ж знають, що він жінок міняє, як рукавички, хоча ні, я то свої роками ношу, це алегорія про хірургічні, напевно, мій бос саме так і робить – раз взяв, покористувався і в смітник. У нашому випадку – ресторан, готель, подарунок і до побачення. Особливо привабливі представниці жіночої статі могли затриматися і надовше, це тип рукавичок – побутові, посуд помити чи унітаз, можна і кілька місяців покористуватися. Але потім знову в той же смітник потрапляють.

За три з половиною місяці, що тут працюю, нинішня пасія рахується згідно мого реєстру під номером 7.

Я клянуся, вперше в житті веду реєстр жінок боса, і не тому, що пліткарка, ні, це частина моєї роботи – треба знати дні народження, уподобання тощо, адже подарунки, квіти, листівки та іншу біліберду організовую саме я, не велелюбний Тимофій Андрійович.

- Клаво, Ви по якому питанню цікавитеся? Я можу Вас записати і потім дати зворотній зв'язок, а календар Тимофія Андрійовича на сьогодні повністю заповнений, на жаль. Так призначити з ним зустріч? На яку годину і підкажіть, будь ласка, тему? – знову ж таки за ці місяці навчилася професійно залишати любительок прекрасного та харизматичного боса без десерту.

- Ні-ні, нічого термінового, завтра сама з ним поговорю під час брейку, - діловито заметушилася вона.

Ага, так і буде. 

Ніби я не знаю, що Тимофій під час усіх перерв або мені завдання дає, або комусь із начальників відділів.

- Звичайно, -  незворушно відповідаю.

Так… На годиннику 16:40, а в мене справ до біса багато… Знову сьогодні до півночі просиджу…

Гаразд, зібрала попку в персик, і вперед! 
 

Відірвала погляд від монітора і сама собі здивувалась, це ж треба не звернути уваги, що в офісі зовсім нікого не залишилося – тільки я і бос.

- Тимофію Андрійовичу, Ваша кава і смію звернути увагу, що на годиннику восьма вечора, а завтра о 6:40 у Вас літак, тому пропоную трохи відпочити. День обіцяє бути складним, - ставлю солодку каву з молоком, три печеньки і чашечку зі згущеним молоком на стіл.