Вічність з тобою.

16.1

АРСЕН. 

   Зранку встаю раніше Власти і йду до кухні, щоб поснідати. Сьогодні мені потрібно скоріше бути на роботі, тому стараюся не втрачати дарма час. Коли вже сідаю їсти до мене підходить роздратована мама. 

– Ти завжди робиш тільки те що вона захоче, – обурюється. Їй не сподобалося те що ми з Властою вирішили провести вікенд у Венеції. Так я прийняв таке рішення. Бо минулого разу ми так і не змогли провести час на відпочинку разом. Через певну особу. 

– Мамо, Власта моя дружина. І мені хочеться проводити з нею більше часу. Невже ти не розумієш? 

– Ти повністю закинув сімейні справи. Твій брат на межі смерті. А ти зі своєю фіфою їдеш розважатися. 

– Мамо Артур дорослий хлопчик. І вже хай якось сам викручується. Я не збираюся розв'язувати його проблеми до кінця життя, – заявляю твердо. 

– Це вона тебе наговорила? Так? Ти ж бачиш, що вона ненавидить нашу сім'ю. Селючка неосвідчена, – мама як завжди робить поспішні висновки. 

– Мамо, досить. Якщо не хочеш, щоб я припинив з тобою спілкування. Будь ласка, не ображай мою дружину. Починаю підвищувати голос і тільки тоді мати трохи заспокоюється. 

– Якщо хочеш можеш взагалі зі мною не розмовляти, але думки своєї я не зміню. Сьогодні ввечері збираємо сімейну нараду. Треба серйозно поговорити, – заявляє мати. 

– Добре. А тепер вибач мені час вже йти на роботу. Справи чекають, – встаю з-за столу. Як завжди цілую маму у щоку та йду. Вона щось бурмоче мені вслід, але я вже не чую. 

    В офісі як зазвичай багато роботи. Навіть немає часу випити кави. Серед паперів і робочих дзвінків не помічаю як швидко плине час. – Арсене Яновичу, до вас тут відвідувач, – просуває голову через двері моя секретарка. 

– Хто? – питаю здивовано, бо сьогодні у мене за планом не призначено зустрічей. 

– Захар Андрійович Житник. 

– Житник? Хай заходить. Пропусти його. Через хвилину до мого кабінету входить солідна постать Житника. 

– Доброго дня, Арсене Яновичу. Як ваші справи? – одразу ж цікавиться. 

– Доброго дня. Поки що гаразд. Радий вас вітати. Не очікував, що ви сьогодні прибудете, – встаю, щоб потиснути Житнику руку. 

– Ну я так вирішив заглянути. По дружньому. 

– Може кави? Чи чогось міцнішого? – питаю. 

– Віскі. Якщо можна, – відповідає Житник і сідає на шкіряний диван навпроти мене. 

– Зараз організую, – беру телефон до рук й набираю Діану. 

– Діано, принеси, будь ласка, дві кави та бутерброди. Кладу слухавку та йду до шафи, де в мене заховано декілька пляшок віскі. На всякий випадок. 

– У тебе тут доволі комфортно. Навіть можна переночувати при потребі, – Захар Андрійович уважно розглядає мій кабінет. 

– Так. Цей кабінет так і планувався. Інколи буває стільки роботи, що просто не встигаєш їхати додому. 

– До речі, згадав. Як там ваша молода дружина, Арсене Яновичу? Вона частенько навідується до моєї Оленки. 

– Власта у повному порядку. Вона мені розповідала, що останнім часом здружилася з Оленою Петрівною, – промовляю. 

– Саме стосовно цієї ситуації в мене є до вас прохання, – Захар Андрійович напружується. 

– Яке? Щось сталося? 

– Ні. Але може. Якщо ваша дружина буде продовжувати до нас навідуватися. 

– Тобто ви хочете, щоб я заборонив Власті ходити до вас у гості? – припускаю. 

– Я не це мав на увазі. Моя Олена дуже прив'язалася до вашої жінки. Зрозумійте вона вже одного разу втратила дорогу їй людину. Ще раз вона цього не переживе. 

– Не розумію, що ви хочете цим сказати? 

– Тільки те що Власта молода й амбітна. Рано чи пізно їй набридне моя Оленка. І що тоді? Я думаю моїй жінці буде дуже боляче. 

– Захар Андрійович. Моя Власта зовсім не така..., – починаю. 

– Можливо. Та коли вона все-таки награється, то кінець буде сумним. 

– Гаразд. Я спробую пояснити дружині усю суть ситуації. 

– Добре. Я зовсім не проти, щоб вони спілкувалися, але не так часто. Зрозумійте мене правильно, Арсене Яновичу, – звертається до мене чоловік. 

– Я вас розумію. Але не зовсім. Бо ж вашій дружині потрібна хоч якась розрада. Більш того стільки років минуло з часу трагедії.... Але вирішувати звісно вам, – кажу свою думку. 

– Так. Саме тому прошу вас поговорити з дружиною. 

– Ну що може пропустимо по чарці? Віскі моє відмінне. На п'ятірочку, – міняю тему. 

– Не відмовлюся. В мене сьогодні був важкий день.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше