Вічність з тобою.

15.1

ВЛАСТА. 

– Ну як тобі у нас? Подобається? – питає в мене Мілана. На вигляд вона дуже приємна жінка. Вихована та приязна. Ми з нею одразу порозумілися. 

– Так. У вас дуже комфортно. По домашньому якось. Й з Арсеном ви, здається доволі близькі, – припускаю. 

– Так. У свій час він добряче нам допоміг з Глібом. Саме тому він став для нас любим другом, – Мілана говорить про Арсена з такою теплотою, що я ненавмисно починаю відчувати злість. Навіть не злість, а справжнісінькі ревнощі. Мені неприємно, що вона так його любить. Нехай навіть, як друга. 

– Арсен хороша людина. Він любить допомагати іншим, – пригадую те як Арсен забрав мене у місто через прохання батька. 

– Стовідсотково. Ти навіть не уявляєш скільки він багато допомагає лікарні у якій я працюю. А ще дитячим будинкам. Разом з дружиною брата вони навіть відкрили благодійний фонд для допомоги дітям – сиротам, – підсумовує Мілана. 

– Неймовірно. Арсен ніколи мені цього не розповідав. Не знала його з такої сторони... 

– Він не любить цим хвалитися. Завжди намагається бути в тіні. Такий вже він наш Арсен, – Мілана одразу ж стає замисленою. Можливо жаліє, що відмовила Арсену? Від таких думок мною починає тіпати. 

– А це правда, що він був у вас закоханий? — запитую з обережністю. 

– Був звісно, що тут брехати. Але вже дуже давно. Більш того Гліб не збирався поступатися мною. Тому в Арсена все одно не було б жодного шансу, – Мілана легко всміхається й бере до рук тацю з десертом. Потім з кухні несе до вітальні. 

А я йду вслід за нею з вже приготованою кавою. 

Не подобається мені все це. Арсен весь час намагається зав'язати розмову з Міланою. Вони про щось шепочуться й тихо хіхікають. Ну ніби парочка закоханих. Вперше у житті відчуваю біль. Невже він й досі у неї закоханий? 

Але після всього того, що між нами було він не може кохати її. Це засмучує мене ще гірше. Здається я зайва на цьому святі. Встаю з-за столу і йду до вбиральні. 

Ледве стримую сльози. Там можна й розревітися. Мілана внесла своєю відвертістю сумніви у мою душу. Й тепер гадки не маю, що з цим всім робити. Зачиняюся у туалеті й дозволяю собі трохи поплакати. Потім беру носовички й втираю очі. Макіяж геть зіпсований. Я дуже емоційна людина, тому можу розплакатися будь-що. Зараз саме такий момент. 

   Коли трохи заспокоююсь чую, що під дверима хтось стоїть. Різко відчиняю двері й бачу Арсена. Він уважно спостерігає за мною й оглядає зверху до низу. 

– Власто, що сталося? Чому ти так різко встала й пішла? Тобі погано? – Арсен заходить до вбиральні й прикриває двері. 

– Все добре. Просто мені стало спекотно і я вирішила сполоснути обличчя холодною водою, – кажу й відвертаюся, щоб він не помітив моїх сліз. 

– Навіщо ти мене обманюєш? Я ж бачу, що причина в іншому. Ти чимось засмучена? 

– Арсен підходить ще ближче й заглядає мені прямо в очі. 

– Ні, у мене просто розболілася голова. Йди краще спілкуйся зі своїми друзями. А я поїду додому. Не заважатиму вашому спілкуванню. 

– Тоді я поїду з тобою. Вірніше ми їдемо додому. Хвилинку. Тільки Мілані скажу... 

– Не варто. Залишайся з ними. Тобі весело й цікаво. А я дуже втомилася. Буде краще якщо піду, – намагаюся обійти Арсена збоку. Але він перехоплює мене розвертає до себе. 

– Ти моя дружина. І якщо ти не хочеш бути тут, то я теж не хочу. Власто, скажи чесно. У чому справа? 

– Арсен пальцями перебирає моє розпущене волосся. Відчуваю як у мене мурашки бігають по шкірі й мені дуже приємно. На декілька секунд навіть заплющую очі. Які ніжні все-таки у нього руки. 

– Я не хочу, щоб ти через мене їхав. Зараз я приведу себе до ладу й повернуся. 

– Добре. Та все-таки хочу, щоб ти була чесною зі мною. Завжди. Бо це дуже важливо у стосунках, – промовляє Арсен й раптом силою притискає мене до себе й впивається в губи. 

Декілька хвилин блаженства й він відходить. Він так круто цілується, що поряд з ним забуваю про все на світі. Торкаюся припухлих губ. Й трохи червонію. 

– Вибач не втримався. Коли ти поряд у мене ніби дах зносить. Нічого не можу з собою вдіяти, – продовжує Арсен. 

– Мені подобається з тобою цілуватися. Тому мене це не напружує, – відповідаю. 

– Власто, ходімо до гостей і скажемо, що їдемо додому. Мені здається тут стає доволі нудно...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше