Вічність з тобою.

12.1

АРСЕН. 

   На роботі в мене все падає з рук. Ніби хтось зурочив. Але я знаю у чому справа. У моїй молодій дружині. З голови не виходить наш вчорашній поцілунок. Сам від себе цього не очікував. 

А найголовніше не очікував, що Власта так швидко відгукнеться на поцілунок. Вона була такою теплою та живою, що нагадала мені мою Ліну. І від усвідомлення цього мені стало страшно. Не можу сказати, що Власта дуже схожа на мою покійну дружину. Але коли ми, цілуватися, то я відчув саме те що колись давно відчував поруч з Ліною. Тому це мене збентежило. Але з іншої сторони вже пройшло багато років з дня її смерті. 

Можливо настав час спробувати почати все заново?

 З чистого аркуша? Хоча дозволити собі знову кохати, велика розкіш. Чи можу я собі її дозволити? Напевно так. Я дорослий чоловік й вже давно час будувати сім'ю. Й Власта для цього ідеально підходить. Ввечері нам потрібно серйозно поговорити. Й прийняти рішення як жити далі. 

– Арсене Яновичу ви просили передивитися ваш графік на сьогодні. У вас запланована зустріч з партнерами через пів години, – в кабінет заходить заклопотана Діана. 

– Дякую, що нагадала. Можеш йти на обід. Поки ти мені не потрібна, – кажу до дівчини. 

– О, це чудово. Я ж можу встигнути....Ой, перепрошую. Я піду, – Діана трохи червоніє й мило всміхається. 

Знаю я добре куди вона хоче встигнути. На побачення з нашим бухгалтером Михайлом. Так молодість це чудова пора. Зітхаю та посміхаюся до себе. Й дивлюся у вікно. На дворі чудова погода. Варто кудись піти погуляти з Властою. Так потрібно сконцентруватися на роботі. Все інше ввечері. 

 

   Додому повертаюся пізно. Вийшла затримка на роботі. Трохи хвилююся, бо з Властою я розмовляв ще вчора ввечері. Та й те декілька слів. Заходжу у будинок, підіймаюся вверх по східцях на другий поверх. Входжу до нашої кімнати. Власта сидить на ліжку й розчісує своє довге світле волосся. Декілька хвилин стою на порозі наче вкопаний дивлячись на це прекрасне видіння. Потім різко трясу головою, щоб прийти до себе. 

– Арсен? Привіт. Чого ти стоїш там один? – питає Власта й відкидає волосся назад. 

– Доброго вечора, Власто. Як твої справи? Одразу ж виймаю з кишені маленьку оксамитову коробочку червоного кольору. 

Сідаю поряд з Властою. Вона дивиться на мене своїми великими синьо-блакитними очима. Її густі вії тремтять. А пухкі вуста трохи розтулені. Так і тягне їх торкнутися. 

– У мене все добре. Сьогодні була в гостях у Марти. Вона познайомила мене зі своєю новою подругою. Та її чоловіком. Такі приємні люди, – заключає Власта.

– Радий, що тобі сподобалося. Марта дуже хороша жінка. Й стане тобі доброю подругою й наставницею. 

– Це точно. Сьогодні вона пообіцяла відвести мене до косметолога. Наступного тижня. 

– Тільки прошу тебе не роби собі цих новомодних процедур. Типу збільшення губ, або розгладжування зморшків, – промовляю. 

– Я і не збиралася. Обіцяю, що нічого зайвого з собою не зроблю, – каже Власта й раптом помічає коробочку у моїх руках. 

– Це тобі. Маленький весільний подарунок. Ми так швидко побралися, що я навіть не встиг тобі його купити, – тихо промовляю й відкриваю коробочку. Всередині якої дуже красива обручка з діамантом. 

Й простягаю Власті. Бачу, що їй подобається обручка. Вона обережно виймає її й надягає на палець. 

– Яка краса. У мене ще ніколи не було таких дорогих подарунків. Вона неймовірна, – Власта любується прикрасою. Розглядає її з цікавістю. 

Її емоції щирі та не приховані. Наче в дитини. Хоча тепер можу сказати точно, що Власта далеко не дитина. 

– Власто, я хотів поговорити з тобою. Про деякі питання, які ми маємо вирішити тут і зараз, – сирого промовляю. 

– Щось сталося? – не розуміє дівчина. 

– Ні. Вірніше так. Ми з тобою живемо разом вже майже два місяці. Я розумію, що це доволі малий термін, щоб закохатися. Але й жити просто під одним дахом, як сусіди не можна. Дивлюся уважно на Власту й чекаю на її реакцію. 

– Ти хочеш, щоб я пішла з цього дому? Саме тому ти мені подарував цю обручку? Щоб попрощатись? Але мені нікуди йти. Я нікого не знаю у столиці, – переляканим тоном відповідає Власта. Ще трохи й вона заплаче. 

– Люба, ти не правильно мене зрозуміла. Я маю на увазі, що нам пора вирішити, як жити далі. Я не хочу тиснути на тебе. Але в мене є одна пропозиція. Ти готова її вислухати? 

– Так. То це не прощальний подарунок? – Власто, ні. Я зовсім не збираюся позбутися тебе. Навпаки. Ти мені дуже подобаєшся. В мене до тебе сильне тяжіння. Тому я хочу, щоб ти стала мені справжньою дружиною. У всякому розумінні. Коли вимовляю ці слова навіть відчуваю полегшення. Тільки б Власта погодилася. 

– Ти хочеш, щоб ми стали справжнім подружжям? – помітно, що Власта трохи здивована. – Так. І я чекаю на твою відповідь.

 

●●●●●●

ЯК ДУМАЄТЕ, ЩО ВІДПОВІСТЬ ВЛАСТА АРСЕНУ?

ДІЛІТЬСЯ СВОЇМИ ПРИПУЩЕННЯМИ ЩО БУДЕ ДАЛІ.

ВСІМ ГАРНИХ І СПОКІЙНИХ ВИХІДНИХ!!!!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше