Вічність з тобою.

11.1

ВЛАСТА. 

    Зранку прокидаюся від того що мені неймовірно спекотно. Навіть трохи душно. Відкриваю очі й підіймаю голову з подушки. Дивлюся навкруги. Виявляється я лежу в обіймах Арсена. Я вже й забула, що вночі тримала його за руку. Так і заснула на цьому. Обережно встаю з ліжка, щоб не розбудити чоловіка. І йду приймати душ. Коли повертаюся у кімнату Арсена вже немає у ліжку. Цікаво де він подівся? Чи то я довго була у душі? 

– Доброго ранку, – звучить його приємний голос позаду. Я обертаюся й дивлюся на Арсена. Він має доволі свіжий і бадьорий вигляд. Ніби й не було важкої ночі. 

– Привіт. Як ти? – питаю з легкою посмішкою. 

– Вже краще. Знаєш зі мною це сталося вперше за цей рік. 

– Арсене, перепрошую та все-таки я можу дізнатися? Що стало причиною твоїх нічних жахів? – цікавлюся з обережністю. Бо розумію, що зараз ніби ходжу по лезу ножа. 

– Власто, це тебе не стосується. Причина в минулому. Про яке я намагаюся забути. Але сьогодні вночі щось пішло не так. 

– Чому ти змушуєш себе все запхати куди трохи далі у підсвідомість? Неможливо боротися з самим собою Арсене, – промовляю на емоціях. 

– Власто, коли у твоїй душі поселяється темрява замість світла, то немає іншого виходу як тільки боротися з нею. Бо якщо цього не зробити можна стати страшною людиною. 

– Навіть не уявляю, що могло такого статися? Але я дуже хочу тобі допомогти. Правда. Я дійсно хочу допомогти Арсену. Бо він не чужа мені людина. Й теж завжди дбає про мене. Старається зробити все для мого комфорту. Він навіть відмовився від спільної вечері з сім'єю заради мене. Тепер ми вечеряємо у кімнаті разом. Звісно спільні сніданки залишилися, але це дрібниці. Іншу частину дня я можу бути наодинці з собою. 

– Власто, ти мені допоможеш тим, що просто будеш поряд. І завжди підтримаєш. Цього задосить, – Арсен ніжно своїми долонями торкається мого обличчя. Потім наближає його до себе й цілує у губи. 

Тільки зараз не по дитячому. Ніби мені всього десять. Цей поцілунок солодкий та пристрасний водночас. Так Арсен вміє це робити. При чому так, що мої ноги стають ватними, а у голові порожньо. Думки розлітаються наче вітер. Серце стукає наче скажене. Інстинктивно закидую руки йому на плечі. Й вже сама відповідаю на поцілунок. Тиба як швидко навчилася вміло цілуватися. З хорошим вчителем... 

   Наші язики сплітаються й ми не відриваємося один від одного декілька хвилин. Й це б тривало напевно вічність. Та різкий стук у двері перериває наші любощі. Ми наче ошпарені відскакуємо один від одного. У кімнату залітає знервована Віка. 

– Привіт, Арсене. У мене машина зламалася, а Костя сьогодні ночував у себе. Тому не встигає приїхати. Ти відвезеш мене в універ? А то я на пари запізнюся, – скиглить Віка й удає, що мене взагалі не має. 

– Добре, Віко. Чекай на мене внизу. Через пів години я буду готовий. Арсен пригладжує скуйовджене волосся. Й почуває себе трохи ніяково. 

– Гаразд. Але довго не затримуйся, – капризно відповідає Віка й виходить з кімнати. Арсен втомлено потирає пальцями перенісся. Потім з усмішкою і легким розчаруванням дивиться на мене. 

– З моєю сімейкою не занудьгуєш. Еге ж? 

– Так. Мабуть, відтепер нам доведеться запирати двері на ключ, – жартую. – Власто, вибач та мені потрібно їхати. Треба Віку завести, а ще в мене сьогодні важлива нарада. 

– Звісно. Йди. Я теж сьогодні зайнята. 

– Справді? Цікаво чим? Мені не варто хвилюватися? – брови Арсена підіймаються вверх. – Їду до Олени Петрівни у гості. Ми на сьогодні домовлялися. Пам'ятаєш я тобі казала, – нагадую чоловіку. 

– Так, зовсім забув. Бажаю приємно провести час. Арсен підіймає руку й хоче торкнутися мене. Але потім передумує. Мабуть, для нього цей поцілунок такий самий шок як і для мене. Але приємний. Я червонію згадуючи як безсоромно себе поводила декілька хвилин назад. Але з іншого боку Арсен мій чоловік. Хоча й не справжній. Тому по суті нічого такого я не зробила. 

– Дякую. Побачимося ввечері. Арсен киває і йде до ванної кімнати. 

   Я ж сідаю на ліжко й опираюся підборіддям на долоні. Він мене поцілував. Щоб це могло означати? Фізичний потяг чи ніжні почуття? Я вже зовсім заплуталася. Інколи мені здається, що ми ідеально підходимо одне одному. А інколи ми наче дві абсолютно різні людини. Й хоча Арсен намагається вдавати турботливого чоловіка все ж іноді я помічаю як йому важко розриватися між мною і його сім'єю. Кожного дня він робить вибір і від цього йому важко. Ох вже й накрутив мій батечко справ. Ох і накрутив...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше