Частина 1

Стефані забралася на дерево, яке стояло на самому узліссі біля ґрунтової дороги. Знайшовши підходяще місце між двох товстих гілок дубу, дівчина витягла з-за спини свій маленький ельфійський лук.

Відстежувана ціль повинна була бути на місці вже через кілька хвилин. Попереду дівчини розкинулася широка густа діброва, а позаду розташовувалося широке поле, засіяне травою і кущами. Сама місцевість була досить дика і безлюдна, а ґрунтова дорога, що проходила тут, в останні роки була доволі занедбана і почала заростати бур’янами. Вона вела з захопленої Тенгарською Імперією провінції Ардвінія, в місто Дарфар, південний форпост Північного Королівства.

Молода дівчина з довгим каштаново-рудим волоссям і рудими пасмами дістала з сагайдака сталеву стрілу і натягнула її на тятиву. Барвисті візерунки невеликого ельфійського луку, виконаного з рідкісних дерев західних лісів Королівства, переливалися в небагатьох променях сонця, що доходили до дівчини через густе листву.

Стефані продовжувала чекати, але з лісу так ніхто і не з'являвся. Пройшло ще трохи часу. Прислухаючись, лучниця почала чути тихий тупіт копит по ґрунтовій дорозі десь далеко від неї. Стефані не бачила, хто наближався, так само як і вона була схована від сторонніх очей листям дерева. Тупіт все посилювався, стало виразно чутно галоп двох коней.

Руки лучниці почали трохи трястися від хвилювання, а серцебиття частішати. Вичікування виснажувало її, і вона зі всіх сил намагалася тримати себе в руках. Вже через кілька секунд внизу показалася масивна постать, одягнена в темне вбрання, верхи на коні.

Великі сірі очі Стефані зосередилися на вершнику у капюшоні. Вона відпустила вже натягнуту тятиву. Стріла вилетіла. І влучила прямо в ціль. Тіло вершника почало падати на землю, і Стефані граціозно зістрибнула вниз разом зі своєю зброєю. Недалеко від неї показався й інший наїзник. Дівчина натягнула тятиву з другою стрілою та зробила постріл. Але на цей раз стріла пройшла повз ціль.

Вершник блискавкою вистрибнув зі свого сідла та з мечем кинувся на Стефані. Дівчина встигла зробити ще один неприцільний постріл, який влучив у праве плече воїна. Той одразу ж скрикнув від болю, послабивши хват свого меча, але це його не зупинило. Використавши момент, Стефані відкинула лук у траву та дістала свою легку шаблю. Чоловік у темному вбранні, двома руками вчепившись в меч, продовжив свій рішучий наступ.

Стефані спритно парирувала першу атаку. Пролунав скрегіт металу. Але прямо в цей момент мечник вдарив її правою ногою по стегну так сильно, що дівчина впала на землю. Опинившись на землі, Стефані, вся в поту, лівою рукою вихопила з поясу свій невеликий мисливський кинджал. Вона знала як жахливо у неї виходило метання ножів та списів, але зараз у неї не було іншого вибору — від цього залежало її життя.

Зробивши кидок, вона потрапила прямо в груди противника, який вже замахувався мечем. Після цього вона, підстрибнувши, встала і нанесла вирішальний удар. Бій закінчився. Незважаючи на перемогу, біль у стегні переможниці та тряска в колінах тривали ще доволі довго.

Кульгаючи на ліву ногу після сильного удару, Стефані оглянула поле бою і виявила у двох вершників сумку з припасами, фальшиві посвідчення, а також цілу теку важливих паперів: намальовані мапи місцевості, план фортеці Дарфару, облік провізії міста за останні кілька місяців. Це були ті самі розвідники, на яких лучниця виходила останні пару днів.

Стефані підібрала свій лук і забрала сумку з паперами. Кінь першого наїзника вже встиг кудись втекти, коли з нього звалився його господар. А ось кінь другого відбіг зовсім недалеко від і мирно щипав травичку. Осідлавши його, дівчина кинулася риссю до Дарфару. До міста було десь півдня шляху, який проходив через широкі поля і невеликі гаї, які були засіяні дикими пахучими травами і невисокими кущами. Пообідавши м'ясом вепра, яке залишилося у неї з вчорашнього полювання, Стефані наблизилася впритул до Дарфару вже ближче до вечора.

Перша лінія оборони міста була представлена дерев'яним частоколом, який захищав ферми багатих селян, які жили неподалік від міста. До частоколу були прибиті великі ворота, біля яких вартувало чотири охоронці. Відразу за воротами стояла дерев'яна вежа з лучниками нагорі. Воїни були одягнені в залізні шоломи, які повністю закривали обличчя. На грудях вони носили легку броню, також кожен з них при собі мав звичайнісінький меч середніх розмірів і невеликий круглий щит.

Стефані зменшила швидкість, під'їжджаючи до вартового загону:

— Вже й коня десь дістала по дорозі, скажена ти дівка! — весело крикнув один з воїнів, — Проїжджай, тебе вже зачекалися.

— Дякую, капітане. Успішної варти! — ввічливо відповіла на жарт Стефані.

Дівчина легко пройшла повз міську охорону, і попрямувала до другої лінії оборони Дарфару - кам'яних стін. Стіну від частоколу відокремлювали ферми, на яких вирощувалася частина провізії міста. Врожаї в цих землях були досить непогані, особливо якщо порівнювати їх з більш північними районами, де практично нічого не росте. Тому південь країни намагалися використовувати під вирощування різних їстівних культур.

Перед самими міськими стінами перебувала стайня, якій Стефані передала свого трофейного коня. Після цього вона підійшла до сталевих воріт, що пускають всередину міста. Їх охороняли ще три воїна, на вершині самої стіни стояло ще кілька вартових з луками, які уважно спостерігали за кожним рухом Стефані. Але жоден з них не завадив тендітній дівчині безперешкодно потрапити всередину.

Дарфар складався з суміші невисоких будівель з дерева та каменю. На околиці міста, біля самої стіни, знаходилися найбідніші дерев'яні хатинки. Також близько до стін розташовувалися кузні, казарми, і пропахлі алкоголем дешеві таверни. Прямуючи по кам'яній плитковій дорозі до центру, будинки ставали поступово все охайнішими з кожною наступною вулицею. Центром міста вважалася велика площа, на якій знаходилась триповерхова кам'яна ратуша, а по сусідству розташовувалася казарма міської гвардії. Також на площі було досить багато дорогих готелів і таверн, які чекали на нових гостей.