Вчитель Спостерігач

Сцена шоста

Світло холодне, атмосфера напружена, Юрій стоїть спокійно, ніби готовий поділитися своїм внутрішнім світом.

І досі боюсь дзвінка.

Не тому, що він кликав на урок.

А тому, що він зупиняв гру.

А я ще не встиг навчитись говорити.

(Пауза, погляд у простір)

Я бачу учнів, але не бачу сина.

Він десь далеко.

А може — зовсім поруч.

Навчаю чужих синів,

Або навчаю я свого.

(Пауза, глибокий вдих)

Тепер я вчу.

І кожне слово — як петля.

Не дай Боже — фальшива.

Подобається

#1542 в Сучасна проза
#667 в Фантастика
#143 в Постапокаліпсис

Відредаговано: 17.06.2025