Молодість. Справа про півонії

Еркюль сидів у глибокому кріслі, яке пахло старою шкірою. Його ідеально навощені вуса ледь помітно здригалися в такт тому, як він протирав хустинкою крихітну шестерню.

На столику, між нами стояла ваза зі штучними півоніями.

Дешевими, вицвілими від часу, але колись такими дорогими для моєї кишені.

- Отже, тридцять хвилин, Інґрід? - Його голос прозвучав м'яко, але безжально, наче хрускіт льоду в морозний день. - Тридцять хвилин ви прокручували діалог замість того, щоб заснути. Ви будували і смакували відповідь, яку вже знали.

Детектив зупинив рух пальців і глянув на мене поверх скелець пенсне.

Я відчувала себе дитиною, яку мама зненацька застала о першій ночі в ліжку з книгою під ковдрою.

Зараз я спала. На ноутбуці відтворювався вкотре увімкнутий на ніч для фону детективний серіал.

Але не спала моя Підсвідомість, яка познайомила мене з «контролером».

Тим, ким був «Великий Вчитель в мені»- Помагатор. Сьогодні він був детективом.

І, можливо, зараз він дасть потрібні мені відповіді.

Еркюль поклав деталь на стіл і трішки підсунув її пальцем, розташувавши посередині візерунку скатертини.

Я спостерігала за його рухами. І, звісно, що я чула всі звинувачення на мою адресу.

- Ви будували відповідь, яка тій дівчині зовсім не була потрібна.

- Так. Запиту не було.

Пуаро усміхнувсь одними очима, пильно стежачи за мною.

- Справа тільки в запиті?

Я встала і відійшла. Сперлась спиною на стіну. Обійняла себе за плечі.

Тепер я бачила всю кімнату.

Водночас я відчувала свій хребет -сталеву, міцну вісь, подаровану Даринкою в тому потязі. Юністю, яка пробувала себе.

- Бо хотіла допомогти. - Тихо відповіла я, торкаючись пальцями прохолодної поверхні шкіри. - Хотіла одразу дати їй всі корисні посилання. Навчити...

- Брехня. - Очі детектива блиснули скельцями пенсне.

Еркюль акуратно поклав пальці на стіл по обидві сторони шестерні.

Я тільки на мить заплющила очі. Але цієї миті вистачило, щоб згадати:  в книзі не було ні окулярів, ні монокля, ні пенсне. Це була деталь анутражу для серіалу!

Кімната дивним чином перетворилась на три-стінну. Я побачила себе в чийомусь кіно. Мені дуже захотілось прокинутись! Даринко, допоможи!
«Камера! Мотор!» довжелезна павза і …. «Знято!»

Ці слова пронеслись в голові і я майже прокинулась.
Пуаро схопив мене за руку, простягнувши свою через стіл, далі через кімнату і аж до тієї «я», що стояла під стіною. І, водночас, наче  на сцені.

А я відчула цей дотик тут! І його, покручені артритом пальці, що міцно стиснули мій зап’ясток.

- Довірся! Залишайся. – Почула я знайомий голос.  

Пуаро дививсь на мене очима. Без скла. Очі молодого чоловіка.

Я дивилась просто в глибину його очей, наче загіпнотизована.  

Наступну мить ми знову сиділи одне навпроти одного за круглим столом.

- Що це за деталь? – Запитала я в нього так, наче розмова і не припинялась.

- Це ваша недороблена справа. – Він зробив посмішку очима. Його обличчя ожило і, попри його молодість, втішило своєю майже батьківською харизмою турботи.

- Моя справа? – Я знову глянула йому просто у вічі.

Вони усміхались.

- Ви хворіли останні два дні.

- А, так. Саме через це я не доробила справу.

- Ні. Не через це.

Я знизала плечима:

- Хіба це так важливо?

- Це деталь.

Детектив поволі відсунувсь від столу і сперся на зручну спинку крісла. Закрив очі і склав пальці.

- Ви виготовляли та купували деталі, насолоджуючись самим процесом. Ви бачили, яким буде цей виріб?

- Ні. Я не можу уявити кінцевий результат. Тільки деталі.

- Тому вам так важливо, з вашою афантазією, бачити навіть напівзроблені речі і мати в наявності постійно запас матеріалів, щоб відчувати себе в МІСЦІ в тій РОЛІ, яка вам подобається. І робите це через дотики, погляд. – Еркюль просто це ствердив. Те, що я дізналась нещодавно.

Він продовжив:

- А так як у вас гіперактивність в окремих сферах, то справу потрібно робити швидко.  

- Так. Зараз кажуть: «щоб отримати швидкий дофамінчик».

- Ваш «базовий дофамінчик» упав до нуля, поки ви хворіли. Хворіти ви почали тому, що це звичайна схема для вашого мозку. Так він швидко отримує енергію. Накопичує та використовує в дедлайн. У вас хронічна нестача часу на свою справу. Саме тому прокрастинація - це спосіб мозку накопичити енергію через звичні дії. Це задоволення від маленьких перемог. І вимкнутись з цього складно, якщо не розумієте  користь цього для мозку, який вириває свій час з доби,- Пуаро зробив картинну павзу і повільно продовжив:

- Доби, яку розпланували інші.  

Він встав і відійшов до вікна. Повернувся та повів мову так, наче відрізав слова:
 - Ваш мозок, після хвороби зголоднів і, неначе хижак, вийшов на полювання та вишукував жертву. Те, в чому ви були б більш-менш компетентна. Де б ви отримали швидко високу самооцінку. Соцмережі- це найпростіший дофамін. – Еркюль картинно змахнув руками. - Цей хижак волав: «Мені погано! Дай мені задоволення через цю дівчину!».

Детектив зупинивсь і знову повільно виніс вирок:
- Мозку було начхати на те, що відчувала б дівчина від ваших методів отримання «швидкого дофамінчику».

Я здригнулася.

30 хвилин я будувала діалог перед сном, де намагалась «максимально екологічно» пояснити дівчині, що вона думає і робить не так, як я хочу.
- Моєму мисленню потрібен процес. – Спробувала виправдатись я. - Коли я не створюю свій всесвіт, не розбираю його на друзки, щоб вивчити зсередини, мозок починає прокрастинувати й смакувати вигадані діалоги.- Я вперше побачила свою суть. І злякалась. -  Так це може й погано для інших. Але це його цукерка!

- Саме так. – Резюмував Пуаро. – Це допомагає не обнулити дофамін. Поки ви не повернете свій час. Але ж ви його не повертаєте вже кілька десятків років поспіль.