Глава 4

Пригоди бондаря

Андрій Бондаренко молодий бондар із Топорищ був розчарований Житомиром. Коли він вирушив сюди, йому марились захмарні перспективи. Всі спроби влаштуватись на роботу до деревообробних артілей та меблевих підприємств зазнала краху. Він навіть ходив на Парову фабрику братів Тайбер із виготовлення цвяхів для черевиків, колодок і інших дерев’яних виробів на Старовільському шосе. Але все було марно. Влаштуватись не вдалось. Оселитись вимушений був у будинку Працелюбства, збудованому Товариством тверезості. Платили мало -30 копійок в день. «Краще бочки клепати» думав Бондаренко.

Перед світанком він вийшов із будинку на Житньому базарі щоб відправитись до рідного села. Було ще занадто рано. Неспішно пройшов Гоголівською вулицею до будинку купця Трибеля. У вікнах будівлі світло не горіло. І навіть обслуга ще спала.

«Живуть же люди і горя не знають!» - досадував бондар, повернувши на розі Михайлівської вулиці у напрямку до Свято-Михайлівської церкви. «Гарну справу зробив купець. Але ж скільки цей Хаботін грошей вклав[1]?!» - думав Бондаренко. Чомусь сьогодні всі його думки зводились до грошей.

Неподалік лежала якась неясна тінь. Небо почало сіріти. Світла не вистачало. І від тієї тіні зробилось моторошно на душі. Чоловік уповільнив ходу та насторожено вглядався в темряву. Пройшовши декілька кроків, він побачив, що то лежить дівчина. Не думаючи ні про що, Бондаренко підбіг до неї:

- Агов! З Вами все добре? Вам допомогти піднятись?– про абсурдність свого запитання і вчинку бондар навіть не встиг подумати.

Навряд чи рано вранці дівчина вийшла б полежати посеред вулиці! Але йому було не до того. Він схилився до тіла, силячись, щось розгледіти. Спробував взяти незнайомку за руку, щоб допомогти їй піднятись. І наштовхнувся на щось мокре. Андрій похолов.

- Що тут сталось?- несподівано почувся чоловічий голос позаду.

Бондаренко повільно обернувся і ошерешиними очами глянув на бородатого візницю, що стояв поруч. Він не міг ніяк збагнути, чому не почув цокоту копит, та кроків бороданя.

- Яаааааааа… - щось непевне почав казати Бондаренко, піднімаючи руки над головою.

-Ану замри! Фью! – порушила тишу трель свистка.

Всі у місті знали, що візники, були першими помічниками городових. А далі все закрутилось, завертілось. Збіглись люди. Андрія скрутили. Він і оговтатись не встиг, як сидів у кайданках у камері.

***

Пилип Пилипович став служити присяжним повіреним при Житомирському окружному суді[2], і справа Андрія Бондаренка потрапила до його рук.

Житомирська тюрма розміщувалась на Чуднівській вулиці в жилій частині старого Ієзуїтського монастиря. Місця було мало. В тісних колишніх келіях розмішувалось декілька чоловік. Поліцейські та судейські чини давно звертались до губернатора з проханням побудувати нову. Але будівництво ще не завершилось.

В не великій темній кімнаті для побачень присяжний повірений і зустрів вперше свого підзахисного. То був невисокий русявий хлопець, в брудній незрозумілого кольору сорочці та штанях заправлених у чоботи на міський манер. Голова його була низько опушена, лице розбите, погляд з-під лоба злий та недовірливий.

Філіппов вже звик до таких поглядів. Народ не дуже то вірив в допомогу присяжних повірених і пам’ятав ті часи, коли поліцейські під тортурами виривали зізнання у підсудних. Пилип Пилипович пильно подивися на арештанта, і добре поставленим голосом представився:

- Філіппов Пилип Пилипович – присяжний повірений при Житомирському окружному суді. Буду Вас захищати.

Бондаренко навіть не поворухнувся. Він як зайшов в кімнату так і стояв. На слова Філіппова ніяк не відреагував. З голочки одягнутий у світлий костюм, чорноволосий повірений з вусами не викликав у нього довіри.

- Я не зможу Вам допомогти, якщо Ви продовжите мовчати. Ви знали вбиту? Розкажіть що сталось?- Філіппов марно намагався розговорити свого підзахисного - Розкажіть про себе? Де Ви народились?

- В Топорище.

- Далеко?

- Верст 35 від Житомира.

- Для чого приїхали до міста?

- Прийшов. Роботу шукать.

- Ви селянин?

- Бондар

- Куди йшли того ранку?

- Та додому. Погано у Вас тут. Вийшов рано. Дорога не близька. На Михайлівський хтось лежить! Я нахилився, а тут візник… і мене скрутили… - голос хлопця обірвався.

- А де ночував?

- В будинку працелюбства.

- Добре. Якщо щось дізнаюсь повідомлю. Пристав!

За весь час розмови бондар так жодного разу і не підняв очей. Говорив кудись в підлогу. А потім покірно пішов за приставом до камери.

Філіппов задумався. Здавалось справа безнадійна. Хлопця затримали на світанку над тілом вбитої панянки. Інших підозрюваних немає. Навіть, якщо хтось в будинку працелюбства підтвердить, що бондар вийшов на світанку, що з того?

Продовжуючи обмірковувати справу повірений вийшов із тюрми та попрямував на фаетоні до приміщення Житомирського окружного суду .