Вбивство ПІвнІчного Єдинорога.

Розділ 9.Дзвін для священика.

4 грудняЦерква святого Юди, східна околиця Блек-Рока.

Позашляховик Ford F-250 буксував у заметі за тридцять метрів від засніженої огорожі церкви. Важкі колеса з ревінням прокручувалися на місці, розкидаючи з-під протектора грудки снігу, але машина не могла зрушити вперед ані на дюйм. Сніг забивався під днище, налипав на колісні арки й поступово поглинав автомобіль, наче сама земля намагалася затягнути його у свої крижані надра.Вітер наривався з боку гірського хребта з такою силою, що капот машини здригався, мов тріпочучий лист, а крижаний сніг бив у лобове скло з тріском дрібного дробу. Окремі крижинки зі свистом розліталися в темряві, залишаючи на склі тонкі білі подряпини. Фари вихоплювали з нічної пітьми лише кілька метрів дороги, за якими починалася суцільна біла стіна. Усе, що лежало далі, зникало в хуртовині, ніби навколишній світ перестав існувати.Марк заглушив двигун. Гуркіт мотора урвався, і тиша, що запанувала в кабіні, виявилася ще гнітючішою за його ревіння. Тепер крізь металевий корпус автомобіля виразно пробивалося виття бурану, схоже на протяжний крик чогось великого й невидимого. Темрява в кабіні миттєво стала густою та задушливою. На мить Марк залишився нерухомим, прислухаючись до ударів вітру й власного дихання, що осідало білою парою на склі.Він затягнув шарф по самі очі, перевірив важкий «Glock» у внутрішній кишені й штовхнув двері. Порив бурану ледь не вирвав дверне полотно з петель. Холод увірвався до салону миттєво, обпаливши обличчя й руки так, наче хтось притиснув до шкіри розпечений метал. Марк вивалився у сніг, який одразу провалив його по стегно, і, важко дихаючи, пробиваючись крізь білу стіну, рушив до дерев'яного силуету церкви святого Юди.Кожен крок вимагав зусиль. Чоботи грузли в пухкому снігу, під яким ховалася тверда крижана кірка, а пориви вітру раз у раз штовхали його в груди, змушуючи нахилятися вперед. Сніг забивався під комір, осідав на віях і примерзав до шарфа. Марк майже не відчував пальців, але продовжував рухатися, вперто скорочуючи відстань до церкви.Стара готична споруда з темного модринового бруса височіла над засніженим цвинтарем, мов згорблений хижий птах. Її гострі дахи й нерівні контури губилися в хуртовині, а вузькі вікна здавалися темними очницями, що спостерігали за кожним, хто наважувався наблизитися. Чорні надгробки, наполовину поховані під снігом, стирчали з землі кривими уламками старих зубів. Деякі хрести похилилися під вагою льоду, інші майже повністю зникли в заметах.

На високому шпилі дзвіниці ледь вгадувався дубовий хрест, повністю вкритий крижаним панциром. Його темний силует зливався з нічним небом, і лише зрідка блискавичний спалах світла від віддаленої електричної лінії вихоплював його з темряви.На території церкви панувала мертва, гнітюча тиша, переривана лише металевим брязкотом відірваної віконниці на другому поверсі. Вона билася об стіну з нерівними проміжками, ніби хтось невидимий наполегливо намагався привернути до себе увагу. У цьому звуці було щось неприродне, майже навмисне, і Марк мимоволі затримав на ньому погляд.Він піднявся на обледенілі сходинки ганку. Масивні подвійні двері були прочинені — у вузьку щілину завірюха вже намітала високий білий язик снігу. На темному дереві виднілися подряпини, а старі металеві петлі вкрилися товстим шаром інею. Двері повільно здригалися під натиском вітру, видаючи протяжний скрип, схожий на стогін.

— Поліція! Отець Пол! — вигукнув Марк, вступаючи у темний притвор і витягаючи пістолет разом із ліхтариком.

Його голос розірвав тишу, прокотився між дерев'яними стінами й розчинився під високими склепіннями. Марк завмер на кілька секунд, прислухаючись, тримаючи зброю перед собою. Він очікував почути кроки, кашель, бодай якийсь звук, що свідчив би про присутність живої людини.Відповіддю була лише глуха луна, яка рознеслася під високими дерев'яними склепіннями залу.У церкві панував тріскучий мороз. Холод проник навіть крізь товсті рукавички й зимовий одяг, пробираючись до кісток. Вівтар тонув у темряві, дерев'яні лави були вкриті тонким шаром інею, а в повітрі, всупереч холоду, стійко відчувався солодкуватий, нудотний аромат згаслого ладану, змішаний із гострим запахом сирого заліза.Цей запах не належав порожньому храму. Він був надто виразним, надто важким, щоб пояснити його старими свічками чи вологим деревом. Марк відчув, як напружилися м'язи на потилиці. Інстинкт підказував йому, що тут сталося щось погане, і що б він не знайшов нагорі, воно вже давно перестало бути звичайним злочином.

Промінь ліхтарика ковзнув по дубових лавах, по замерзлим чашам зі свяченою водою і зафіксувався на вузьких гвинтових сходах, що вели вгору — на дзвіницю. Світло вихоплювало з темряви окремі деталі: тріснуту дерев'яну спинку лави, перевернутий підсвічник, темні плями вологи на підлозі. Решта простору залишалася нерозрізненою масою тіней.На перших сходинках лежали свіжі, напівзанесені снігом відбитки від важких крапель. Вони тягнулися вгору, зникаючи на повороті сходів. Марк присів, спрямував ліхтарик ближче й уважно роздивився сліди. Вони не були червоними — це була замерзла, рожевувата лімфа.

— Чорт... — процідив Марк, притискаючи промерзлий палець до спускового гачка.

Він почав повільно підніматися гвинтовими сходами. Лівою рукою тримав ліхтарик, правою — пістолет, не дозволяючи собі відволіктися навіть на секунду. Кожен крок по зледенілих дерев'яних сходинках відзивався гучним, сухим тріском. Стара деревина скаржилася під його вагою, а звук кроків повертався від стін коротким, моторошним відлунням.Холодне повітря пропікало легені, а в скронях важко стукав пульс. Марк дихав через шарф, але мороз усе одно проникав усередину, залишаючи в грудях болісне відчуття. Він рухався обережно, перевіряючи кожну сходинку перед тим, як перенести на неї вагу тіла. На поворотах ліхтарик вихоплював із темряви потріскану штукатурку, старі цвяхи й павутиння, що коливалося від протягів.Чим вище він піднімався, тим сильніше відчувався гуркіт вітру. Тепер він уже не просто свистів за стінами, а ревів десь над головою, пробиваючись крізь щілини й відкриті прорізи. Здавалося, сама дзвіниця опинилася всередині велетенської труби, якою безперервно гнався ураган.На верхньому майданчику дзвіниці не було шибок — лише відкриті аркові прорізи, крізь які в середину залітали хмари снігу. Білі вихори кружляли під стелею, осідали на дерев'яній підлозі й миттєво вкривалися тонкою крижаною кіркою. Відкритий простір здавався частиною нічного неба, а стіни вже не могли захистити від стихії.Марк ступив на майданчик дзвіниці.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше