Вбивство ПІвнІчного Єдинорога.

Розділ 8.Дім забутих іграшок.

 

4 грудня
 

Західна околиця Блек-Рока, вулиця Соснова.
 

Ранок четвертого дня полярної ночі зустрів Блек-Рок глухим, льодяним молчанням блек-ауту.
Електромережа міста здалася ще о четвертій ранку: головний трансформатор на шахті № 3 не витримав налипання криги й вибухнув із сухим, зеленим спалахом, який на секунду осяяв засніжений горизонт. З того моменту місто остаточно занурилося у темряву. Єдиним джерелом світла залишалися каламутні жовті плями від кишенькових ліхтариків та блідий, синюватий відблиск від снігового місива за вікном.
Марк велів важкому Ford F-250 пробиватися крізь метрові замети на вулиці Сосновій. Двигун позашляховича надривно ревів на найнижчій передачі, колеса, заковані у важкі ланцюги, з брязкотом виривали шматки обледенілої землі та снігу.
Згадка з таємного записника вбитого листоноші Артура не давала Марку заснути ні на хвилину:
 

«Я знайшов червону рукавичку біля паркану. Тканина із вишитою сніжинкою. Мала Елен загубила її ще восени... Але Елен померла три роки тому».
 

Та сама рукавичка. Той самий клапоть червоної байкової тканини, який Бен витягнув із шлунка Артура під час розтину.Марк витягнув із кишені згорнутий у декілька разів аркуш — витяг із заархівованої справи трирічної давнини, яку він з боєм вирвав із сейфа Блейка перед тим, як у відділку згасло світло.
 

Елен Мейєр. 7 років. Зникла безвісти 14 листопада під час шкільного ярмарку. Тіло не знайдено. Справу закрито через відсутність доказів та складні погодні умови.
 

Офіційна версія шерифа Блейка була простою і зручною для розлідань: дівчинка нібито сама пішла в ліс, заблукала й замерзла під час чергового бурану. Справу закрили за місяць. Але Артур Пенз знав більше. І маніяк про це знав.Позашляховик із важким гуркотом уткнувся бампером у дерев'яний паркан наприкінці вулиці. Далі дороги не було — лише суцільний білий замет, що височів до самого даху невеликого одноповерхового будинку.Марк заглушив двигун, перевірив «Glock» у кобурі під курткою, затягнув шарф по самі очі й виступив у сніговий хаос.Вітер одразу ж збив подих. Температура впала до мінус двадцяти восьми. Дрібна крижана крупа колола шкіру обличчя, мов сотні мікроскопічних голок. Марк пробивався до ганку будинку Мейєрів, провалюючись по стегно у щільний сніг, розгрібаючи собі шлях ліктями.Ганок вкривав товстий шар криги. Дерев'яні сходинки тріщали під вагою його чобіт.Марк підійшов до важких дубових дверей і тричі гучно вдарив кулаком у промерзле дерево.У відповідь пролунала лише глуха тиша, розбавлена гулом завірюхи в ринвах.Він вдарив ще раз, сильніше:

— Поліція! Пані Мейєр, відчиніть! Це Марк Ерікссон, кримінальний психолог!
 

За дверима пролунав повільний, чарапаючий звук. Потім — клацання заржавілого засува.Двері прочинилися лише на пару дюймів. У вузькому отворі з'явилося обличчя жінки. На вигляд їй було трохи за сорок, але висушена, сіра шкіра, глибокі зморшки навколо рота та повністю сиве волосся, зібране в недбалий вузол, робили її схожою на стару. На ній був важкий, розтягнутий плетений кардиган, під яким виглядала потерта фланелева сорочка.Вона тримала у правій руці довгу залізну кочергу, а її світлі, майже прозорі очі дивлялися на Марка з сумішшю байдужості та задавненого болю.
 

— Поліції тут немає, — її голос звучав глухо, як шурхіт сухого листя під ногами. — Поліція Блек-Рока померла три роки тому. Забирайтеся геть.
 

— Я не з місцевої поліції, пані Мейєр, — Марк дістав посвідчення, але жінка навіть не глянула на нього. Він зробив крок уперед, не даючи їй зачинити двері. — Я розслідую вбивства Астри, Артура Пенза та Тома. І я знаю, що це пов'язано з вашою донькою Елен.
 

При згадці імені доньки рука жінки з кочергою здригнулася. Вона затамувала подих, і в її очима вперше заблищав живий, палаючий вогник.
 

— Артур мертвий? — тихо спитала вона.

— Так. Його вбили вчора.

— Вона... вона казала, що вони всі дадуть відповідь, — прошепотіла жінка більше сама до себе, а потім повільно відступила вглиб темноти коридору. — Заходьте. Тільки зачиняйте двері щільно. Холод пробирає до кісток.
 

Марк ступив усередину й зачинив двері, відсікаючи ревіння завірюхи.У будинку панував крижаний морок. Світла не було, як і по всьому місту. В повітрі стійко пахло сушеною м'ятою, воском затиснутих свічок, старими книгами та згаслим каміном. Приміщення опалювалося лише маленькою чавунною пічкою-буржуйкою в кутку вітальні, від якої йшло кволе, сухе тепло.Марк зняв рукавички, підійшов до пічки й простягнув промерзлі пальці до чавунного боку.
Жінка — Марта Мейєр — сіла на старе дерев'яне крісло-гойдалку поруч із пічкою. У її руках з'явилася мала глиняна чашка з гарячим відваром, від якого йшов солодкуватий пара.
 

— Чого ви хочете, столичний? — спитала вона, не дивлячись на нього. — Моя донька померла три роки тому. Блейк сказав, що її з'їли дикі звірі або занесла завірюха. Вони навіть не шукали її далі залізничного переїзду. Для них вона була просто ще однією цифрою у списку втрат.
 

— Блейк збрехав вам, Марто, — Марк присів на низький стілець навпроти неї, посвітивши ліхтариком на маленьку дерев'яну поличку на стіні.
 

Там стояла рамка з фотографією: маленька дівчинка з білявим волоссям та яскраво-червоними рукавичками, на яких були вишиті білі сніжинки. Вона посміхалася, тримаючи в руках дитячу дерев'яну іграшку.
 

— Артур Пенз знайшов рукавичку Елен біля занедбаного складу шахти № 3  — тихо сказав Марк. — Свіжу. Не зіпсовану трирічним снігом.
 

Марта завмерла. Глиняна чашка в її руках задрижала, і кілька крапель коричневого відвару пролилися на її кардиган.
 

— Що ви кажете?.. — її голос зірвався на шепіт. — Це... це неможливо. Вона ж...

— Хтось тримав речі вашої доньки, Марто. Або хтось був там того дня, коли вона зникла. Скажіть мені правду: що сталося 14 листопада три роки тому? Хто приходив до вашого будинку перед її зникненням?
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше