1 грудня.
Замерзле озеро Олсен, околиці Блек-Рока.
Поліцейські мигалки прорізали полярну темряву пульсуючими криваво-синіми спалахами. Світло заломлювалося в сніговій завірюсі, перетворюючи замерзле озеро Олсен на якісь пекельні підмостки, на яких розгортався найгірший спектакль у історії цього містечка.Старий Шевроле таксиста виплюнув Марка прямо під жовту поліцейську стрічку, яка тріпотіла на вітрі між двома обледенілими соснами.Марк вибрався з салону, одразу ж провалившись по коліна в крижаний замет. Сніг негайно засипався за халяви чобіт, і Марк голосно, смачно вилаявся, згадавши всіх відомих йому святих, уряд Норвегії та персонально шерифа Блек-Рока.
— Ей! Куди пхаєшся, цивільний?! — від піднятого капота старого пікапа Ford розвернувся огрядний чоловік у важкому дубльованому палу за лінійкою поліції. У руках він тримав великий термос, від якого йшла пара, що смерділа дешевим віскі та корицею. — Тут закрита зона злочину! Забирайся в свій корч, поки я не впаяв тобі опір офіцеру!
Марк важко видихнув. Пара з його рота вмить осіла інеєм на комірі куртки. Він дістав із внутрішньої кишені шкіряний фоліант, ткнув його прямо в обличчя копу і ступив уперед, важко витягаючи ноги зі снігу.
— Марк Ерікссон, кримінальний психолог зі столиці. А ти, я так розумію, шериф Блейк? Людина, яка допустила, щоб п'ять десятків місцевих зівак затаптували докази по всьому периметру озера?
Шериф Блейк — чоловік років п'ятидесяти п'яти з червоним, побитим капілярами обличчям та вусами, що звисали, мов два замерзлі бурульки — здувся на очах. Він оглянув Марка з ніг до голови, затримавши погляд на його заплямованому кавою рукаві та мокрих джинсах.
— А, столичний розумник, — з гидливою мінією мовив Блейк, плюнувши під ноги. — Прислали-таки штабного аналітика. І що ти збираєшся тут аналізувати, Ерікссон? Сніг? Чи, може, температуру мого правого чобота?
— Для початку я б хотів аналізувати твою професійну придатність, Блейк, — Марк підійшов впритул до шерифа, так що той відчув важкий перегар поліцейського термоса, а Блейк — сморід еспресо та цигарок. — Чому стрічка затягнута так близько до тіла? Де криміналістичні щити від вітру? Чому на льоду ходить топчеться казна-хто?
— Бо надворі мінус двадцять два, матір його за ногу! — закричав Блейк, перекриваючи гуркіт завірюхи. — Наші криміналісти — це один помічник і дівчина, яка пів року як закінчила коледж! У нас тут раз на п'ять років спиваються шахтарі й ріжуть один одного кухонними ножами, а не бісові художники перфомансів! Дівчина замерзла! Лід товстий! Шо тут ще розслідувати?!
— Дівчину пробили наскрізь бурулькою, шериф! — Марк ткнув пальцем у бік озера. — Вона пришита до льоду, як метелик до картону! І якщо ти зараз же не прибереш своїх олухів за периметр, я особисто напишу в департамент, що ти використовував місце злочину як туалет для своїх собачих санчат!
Блейк зблиснув очима, його щелепа здригнулася, але він нічого не відповів. Втім, він повернився до двох помічників, які гріли руки біля мигалки:
— Боб! Стів! Відженіть усіх до бісової матері на дороги! Щоб на сотню ярдів жодної душі!
Марк не став чекати. Він дістав із кишені ліхтарик, увімкнув потужний діодний промінь і повільно рушив по замерзлому озеру.Сніг на озері лежав ідеально рівним шар шаром.Марк опустився на коліна прямо у замет за два метри від тіла. Він дістав із кишені лінійку й виміряв глибину снігового покриву. Двох дюймів. Сухий, зернистий сніг, який завірюха не встигла ущільнити.І на цьому снігу не було жодного сліду.
Марк повз на колінах навколо тіла, опускаючи обличчя майже до самої криги. Промінь ліхтарика вихоплював дрібні сніжинки. Жодного відбитка. Жодної вм'ятини від лиж, снігоступів чи чобіт.
— Ну шо там, професор? — ззаду підійшов Блейк, важко дихаючи й смердячи спиртним. — Нарозслідував? Я ж кажу — диво або біс. Вона сама сюди прийшла й лягла, а потім у неї впав шматок льоду з неба.
— Ти рідкісний ідіот, Блейк, — тихо, не піднімаючи голови, сказав Марк. — Подивіться на кут. Льодяний шип встромився вертикально. Точно дев'яносто градусів.
— І шо це значить?
— Це значить, що той, хто це зробив, мав абсолютний контроль. Він не поспішав. Він стояв над нею, коли вона була ще жива, або вже мертва, і методично забивав цей шип у її серце.
Марк підвівся й посвітив на обличчя Астри.У білому світлі діода дівчина-альбінос виглядала лякаючо красивою. Її шкіра за кольором не відрізнялася від навколишнього снігу. Волосся акуратно розправлене по обидва боки від голови — пасмечко до пасмечка. Жодного виразу болю чи страху на обличчі. Вона виглядала так, ніби просто заснула під час фотосесії.
— Вона була вдягнена? — спитав Марк.
— Повністю, — буркнув шериф. — Пуховик, штани, зимові чоботи. Нічого не порвано, ніяких слідів насильства чи боротьби.
— За винятком тридцяти сантиметрів льоду у грудній клітці, правда? — саркастично зауважив Марк. Він присів біля голови жертви й уважно розглянув зачіску. — Дивись сюди, шериф.
Блейк неохоче нахилився:
— Ну? Що там?
— Волосся. На такому вітрі воно мало б перетворитися на заплутаний ком і замерзнути у хаотичній формі. Але воно розправлене. Кожен локон покладений паралельно до іншого. Вбивця витратив принаймні п'ять хвилин просто на те, щоб зачесати труп.
Блейк здригнувся й мимовільно зробив крок назад:
— Хворий виродок...
— Ні, Блейк. Не хворий. Він — перфекціоніст. Він створює скульптуру. І якщо він витратив стільки часу на зачіску, він не міг прилетіти сюди на гелікоптері. Він був тут. На снігу.
Марк посвітив довкола.
— Як він це зробив? — пробурмотів він більше сам до себе. — Широкі мисливські лижі з хутром? Ні, залишили б жолоб. Снігоступи? Залишили б сітку. Він що, пересувався по повітрю?
— Патологоанатом приїхав! — закричав здалеку помічник Боб.
До озера, похитуючись і переступаючи через кучугури, наближалася висока фігура у розстебнутій парці, під якою виглядала засмальцьована чорна футболка з логотипом гурту Metallica. Чоловік тримав у руках важку медичну валізу й на ходу кусав великий яблучний пиріг.
— О, Марку! — закричав Бен, витираючи губи тильним боком долоні. — Мені сказали, зі столиці прислали цілого профайлера! Сподіваюся, ти вмієш працювати швидко, бо у мене в морзі стигне піца, а цей труп замерз так, що його доведеться розморожувати будівельним феном!
Марк подивився на Бена, потім на шерифа, а потім знову на замерзле обличчя Астри.печія всередині спалахнула з новою силою.
— Ласкаво просимо в Блек-Рок, Марку, — тихо шепнув він сам собі. — Здається, це будуть найдовші два тижні у твоєму бісовому житті.