Розділ 24

Юе Хан 

— Хаосники нас витіснили. 

Жизель вимовила це з рішучістю і давнозакарбованою ненавистю, яка передається споконвіку всім прикордонним країн, що оселилися біля гір. 
Принцеса лише кивнула, немов ці прості слова сказали більше, аніж потребували. Авжеж, вони мали більше відношення до них через спеціальні ордени, організації та минулі зв'язки. Оскільки навали стаються саме в частині Мьонґоґуку, їм доводиться частіше мати справу з монстрами. 
— Вони вбили вас? — обережно поцікавився я, намагаючись виглядати якомога співчутливо, аби не здатися просто байдужим хлопцем. 
— Гірше, — Жизель скривилася на мить, — ці монстри з плином часу мутують. Вам відомо? 
Її погляд ковзнув до принцеси. Соран кивнула. 
— Тож... Мутації деяких доходили до того, що ці тварюки перетворювалися на людей і поводилася так само. Це плутало, тому ми й не помітили, коли вони проникли до нас, — дівчина нахмурила брови, пригадуючи давні часи, які чула з вуст дідусів і бабусь. 
Принцеса дещо звела підборіддя вгору, зауваживши цікаву деталь для себе. 
— Перепрошую, — відізвалася вона, піднісши долоню вгору, — нам невідомі такі випадки. Ми не зустрічали цього на полюванні. 
— Авжеж, ні, — на обличчі інсейки відобразилася насмішка, на яку Кім лише спохмурніла, та промовчала, — нам вдалося впоратися з ними. 
Мої брови підскочили, а Соран різко нахилилася, зробивши крок назустріч. 
— Як? Яким чином?! — у словах чувся відчай. 
Жизель збентежилася рвучкості, що аж позадкувала назад. Однак труснула головою та розпочала:
— Ми змогли віднайти гірські метали, які здатні добряче поранити Хаосника. Але я не впевнена, чи ті місця доступні нам... 
— Де саме вони знаходяться? — не вгавала Соран, намагаючись бодай якось дізнатися про спосіб покінчити з монстрами раз і назавжди. 
Ось тут Жизель задумалась. Її очі почали бігати під ногами в спробі там віднайти відповіді. Вона намагалася, справді, та пам'ять не дозволяла дістатися до такої далекої інформації. Жизель розтулила вуста, щоби вимовити, та почулися кроки. Я озирнувся, щоби помітити Хуаян. Вона побігла до будівлі. 

*** 

Як тільки ми зайшли, одразу ж заспокоївся та поглянув у бік трьох тайшенців і ще одного інесійця. Він зиркнув у бік Жизель, що пройшла за нами. Між ними точно пробігла іскра зневаги. Особиста ненависть чи щось більше, що ми не знаємо? 
Наш провідник поквапився, аби встигнути. 
— Ми хотіли б перевірити наше Кільце, — якомога спокійніше прозвучало з моїх вуст, та все ж із докором я поглянув у бік сестри. 
Хуаян уже стояла та оглядала величезне приміщення. Я швидко задер підборіддя для огляду простору, котре сяяло енергією. Стержень, що здіймався високо у небо був центром Всесвіту. Важко взагалі повірити в те, що я бачу це, стою саме перед ним. Він пульсував і мерехтів білими згустками енергії. Навколо нього розташувалися тринадцять кілець: одне з них було ледь помітним, а два повністю чорні, ніби втратили силу, тому просто лежали на підлозі. Усі кільця плавно коливалися вгору і вниз, одночасно здійснюючи обертання навколо своєї осі.
Цзян указав рукою до нашого Кільця, що виднілося поміж інших, виблискуючи золотом. 
— Мир — крихкий, тому... 
Чоловік замовк. Я примружився, коли зауважив зміни в його виразі обличчя. Обернувшись до потоку, побачив: чорна пляма на Кільці Миру. Тріщина. 
Серце на мить завмерло, а подих затримався. Я втратив дар мови, коли розбачив це пошкодження на тому, що ми тримаємо; тому, заради чого продовжуємо вести країну. Не тільки нашу, а й решту задля збереження гармонії та миру.  А тепер... 
— Що з ним? — випалив, не усвідомивши, наскільки думки можуть бути блискавичними. 
— Воно... Тьмяніє? — із підозрою запитала Соран, намагаючись, як і я, зрозуміти причини такого вигляду Кільця. 
— Але як? Чому? Ми робимо все, щоби не припустити цього. 
Я у відчаї розвів руками, щиро не тямлячи, де ми могли пропустити цей момент. Хоч це зовсім маленька пляма, та вдарила по мені надто сильно. Цього не могло бути. Ми не могли помилитися десь! 
Погляд стрибнув на частку секунди до чоловіка поодаль, чиї очі ледве звузилися. Шин'ю насторожився — я помітив це. Чжан'е лише спохмурніла, не виказуючи нічого підозрілого, що могло б зачепити мене. 
Чому? Чому Кільце вже набуло чорної плями? Невже хтось розпочав війну? Я вимовив останнє припущення, зиркнувши на цзяна. 
— Необов'язково, — хитнув головою, склавши руки перед собою, — також будь-які рішучі наміри чи дії задля порушення можуть слугувати цілком реальним поштовхом до... До цього. 
Провідник зітхнув, поволі розуміючи всю суть проблеми, яка раптово з'явилася. Хуаян стихла, підійшовши до мене. Вона не виглядала вже такою життєрадісною, коли впіймала мій розчавлений настрій у погляді, згорбленій поставі та опущених руках. 
А що, як наш приїзд і став кроком до злих намірів когось? 
— Можна зв'язатися з Цзянь'ху? З батьком? — різко обернувся до провідника. 
Той збентежено зиркнув на мене, здивувавшись зміні поведінки. 
— Перепрошую, але це займає багато енергії, — відмовився, відступивши спиною до виходу. 
Я зціпив зуби, зазнавши поразки. Однак Соран розвернулася та стала поряд, нахилившись до цзяна. 
— Йому необхідно, хіба не видно? — зосередилася на чоловікові, ледве не проричавши до нього. 
Той здригнувся, насупив брови. 
— Панянко, я вже сказав! 
— Я теж сказала. Необхідно поспілкуватися. Чи ваша енергія ще кудись збирається йти? — скептично підняла брову, мимоволі оглянувши всю постать цзяна. 
Провідник тільки й пхикнув, а тоді махнув рукою до виходу. Соран і Хуаян поквапилися за ним, а я завмер. 
Усе не могло піти ось так. Де була помилка? Коли вона трапилася? 
Почувся шурхіт тканини, тому я повернув голову через плече. Чжан'е та Шин'ю перемовлялися, споглядаючи за Кільцем. Озирнувшись знову до потоку, зауважив на їхньому темно-синьому теж маленькі чорні плями. Невже теж помилилися? Що ж, у біса, коїться? Адже нині я міг нарахувати ще на кількох такі пошкодження. Невже наш світ поступово котиться до цілковитої темряви?