Розділ 10

Юе Хан 

— Наступними хотіли б висловитися наші дорогі Дракони, — проголосив батько доволі урочисто, попри... Темну енергію, що не покидала тайшенців.
Я підняв голову, зустрівши холодний погляд Чжан'е. Мені здалося, він спохмурнів сильніше з нашого найпершого знайомства.
Я з зусиллями ковтнув густу слину, що раптово застрягла в горлі. Гадки не маю, що Чан Лі може побажати моїй сестрі. Щось погане? Чи навпаки? 
— Я — імператриця Тай'шеню, відома також як країни Дракона, благословляю маленьку наслідницю престолу Цзянь'зу на витонченість
Чан Лі зробила крок до дитини та мами, простягнувши руку. 
— Я дарую тобі крихту м'якості та витонченості. Нехай твій голос буде лагідним, як весняний вітерець, а погляд — мов квітка — ніжний і ласкавий. 
Здається, усі перестали дихати. Ми перезирнулися з батьками, впіймавши натяк. 
— Лотос — це символ краси, що зростає навіть у болоті. Бажаю, щоб твоя витонченість була такою ж неперевершеною, як ця квітка. Нехай твій дух буде чистим і недоторканим. Знай, що Дракони завжди будуть поряд, щоб допомогти. 
Її пальці сіпнулися, прагнучи торкнутися маленької Мін. Наші вирази тріснули. Мій погляд зісковзнув із шокованих облич інших імператорів, перевівши на Чан Лі. Матір відсахнулася, здійнявши долоню, аби прикрити доньку. 
— Що ти верзеш? Що за лотос? — без краплі сорому гиркнула мама. 
— Це квітка, — спокійно пояснила, наче не розуміла того, що вимовила. 
— Я знаю! Навіщо ти... 
— Якщо ти хочеш відродження Юн'цзіну, то вона не допоможе тобі в цьому, — ступив батько, закривши жінку собою. 
Хоч чоловік і намагався здаватися вищим, нависнувши над Чан Лі, вони все ще були одного зросту. Жінка підняла голову, а очі примружилася — чи то від усмішки, чи уважності. Цього разу я не міг відрізнити. 
— Вона то не хоче.., — ми озирнулися до Сюань Шин'ю, котрий зробив крок до сходинки, що вела на наш підйом. 
— Проте хочете ви, — продовжила Чжан'е, наголосивши. 
Вона сховала руку в рукаві — і дістала прапор Юн'цзіну. 

*** 

На майдані повисла моторошна тиша. Час, немов завмер — погляди, як один, застигли на тканині червоного кольору, краї якої обрамляв чорний із золотими візерунками. Лотос у центрі блищав під сонцем, що ледве визирало з-за хмар. Здавалося, навіть воно злякалося. Вітер так само стих, стежачи за подіями. 
Я вдихнув весняне повітря, котре застрягло в легенях і не дозволяло набрати повні груди. 
— Немає чого сказати, імператори? — із викликом запитала Чжан'е, піднявши до неба прапор. 
Полотно було пошарпане, де-не-де стерте, а подекуди на темній стороні виднілися багряні плями — столітня кров. Я навіть гадки не мав, що ми продовжували зберігати прапор країни, від якої відріклися сотні років тому. Ми не шануємо це минуле, адже воно тягло море крові та наслідків через амбіційну душу, що стояли за владою разом із іншим правителем. Однак ми точно знали, хто не проти загарбати землі назад — Тай'шень. Проте наш мирний договір не дозволяє їм скоїти напад, тож ми спокійні. Принаймні зараз. 
— Ви волаєте, що ми кривдники, юнцзіни нікчеми, а самі?! — тупнула ногою так, що почулася луна. 
Мої плечі смикнулися, почувши той драконячий тон, яким лякає їхній народ. 
Очі перескочили до генерала, який холодно свердлив нас, нічого не говорячи. Немов випустив звіра з ланцюга, а сам насолоджувався. 
— Чого ви прагнете? — вишкірився батько, стиснувши кулаки. 
Я помітив, як вартові напружилися, а решта правителів боязко відступали назад, озираючись. 
— Ми? А як щодо вас? — Чжан'е опинилася на платформі. 
— Ми хочемо нормально провести церемонію, — пояснив батько, змусивши маму з Мін позадкувати. 
Я взяв Хуаян за руку, аби разом відступити назад. Дівчинка налякано зиркнула на мене, міцніше зчепивши наші пальці. Це не лишилося поза увагою Чжан'е, яка відреагувала блиском в очах. 
— Куди зникла відвага тигра? Га? Невже вам страшно? - вона гарикнула, наблизившись. 
Я сіпнувся, а молодша сестра вхопила мою ногу. 
— Замовкни, — нарешті огризнувся я, не маючи більше сил терпіти це. 
— Чому? Можливо, я теж хочу благословити твою сестру, — її голос у мою сторону дещо пом'якшився, та лише на октаву. 
— Ні! — заперечив батько, виставивши руку, як оборону. 
— Навіщо тоді запрошували, коли не дозволяєте виконати те, заради чого ми тут усі? — спокійно протягнула Чан Лі, котра протягом цього часу мовчала. 
— Ви вже благословили її, — визирнув з-за плеча радниці, щоб поглянути на імператрицю. 
— Однак не лише імператори брали участь у цьому, — леді Яо озирнулася на Кім Соран та її батька. 
Вони тримали рівну та рішучу поставу. Принцеса дещо зсунула брови, коли тепер увага була прикута до них, а в особливості — до неї. Недовго погляди затрималися на невисоких силуетах, адже всі миттєво задерли підборіддя вгору. Я повторив за ними — і побачив сонце. Воно визирнуло лише на мить, а тоді попливло далі поза хмари. 
Невже самі Боги бояться Драконів? 
— Тож? — очікувально запитала Чжан'е, — чи маю я, радниця, а точніше правителька Тріумвіратного Тай'шеню, вкласти насінину у розвиток вашого чада? 
Батько насупився. До нас піднявся генерал, котрий зайняв місце поряд із Чжан'е. Вони зустрілися очима з чоловіком — і тато зітхнув, відступивши нарешті вбік. 
— Ви ж пам'ятаєте наш Акт Миру? — пробурмотів, дозволяючи мамі наблизитися. 
Я здійняв брову, не розуміючи такого швидкого перебігу від ворожості до примирення. Хуаян усе ще стояла, близько притулившись до мене. Я тримав її, поклавши вільну руку на каштанове волосся з рудим відблиском. 
— Ображаєте. Авжеж пам'ятаємо, — у словах чувся натяк на насмішку. 
Я пильно спостерігав за тим, як Чжан'е відкинула прапор Юн'цзіну, щоби простягнути долоню до дитини. Мін у свою чергу насторожено відреагувала, завмерши. 
— Я — радниця Тай'шеню, також відомому як державу Дракона, дарую тобі, Юе Мін, сталеве терпіння, яке дозволить тобі не поспішати з рішеннями, обмірковуючи кожне слово, кожен натяк і погляд. 
Примружившись, я пригадав доволі схожі слова. Чи ж не мені Тай'шень дарував терплячість?