Розділ 2

Юе Хан

Останньою державою сьогодні мав бути Тріумвірат Тай'шень. Імперія Дракона славиться силою і хитрістю, із якою вони вели війни між кількома державами. Їхня жага до влади доволі безпідставна, адже вони займають друге місце на Заході за площею території. Однак чомусь завжди прагнули більше земель. 

Перед нами опинилися три високі постаті в святкових ханьфу. Наша культура ідентична через колишнє об'єднання імперій, тому бачити схожості між нами — зрозуміло. Та що зовсім інакше в них, то це порцелянові маски на обличчях. Окрім очей лисячої форми нічого не видніється, закриваючи решту обличчя порцеляною, прикрашеною візерунками, які підкреслюють очі стрілками, а брови — крапками. Проте можна було приблизно зрозуміти риси лиця через певні вигини маски, що дозволяли розбачити рівний ніс імператриці. 

Правителька була одягнена в прекрасний і вільний ханьфу чорного кольору з білими вставками, які знаходилися в області грудей і талії. Зачіску імператриця мала схожу на мамину: бічні пасма обрамляли маску, спускаючись уздовж скронь і вплітаючись в основу на потилиці. Густий пучок темного волосся був прикрашений довгими шпильками та підвісками, які мали витончені ланцюжки з бісером, дорогоцінними каменями й китицями. 

Двоє силуетів поряд: чоловік і жінка. Вони мали менше розкоші в своїх образах, та все одно не залишилися непоміченими. 

Чоловік у синьо-бірюзовому вбранні мав високий хвіст на голові, де більша частина волосся зібрана високо на маківці. Хоч я не побачив, та, думаю, довжина зачіски більша, аніж у мами. Спереду та з боків залишені темні пасма, які окреслюють приховане обличчя. Решта волосся вільно лягала на спину та плечі. Не обійшлося без прикрас, авжеж. Чоловік мав таку ж шпильку-корону, яка закріплювала хвіст, але сріблястого кольору, коли в мене золотиста. 

— Раді бачити вас, Тигри, — першою привіталася імператриця Чан Лі, звівши примружені очі на матір. 

— Вас також, Дракони, — ми знову вклонилися, проте у відповідь отримали лише схил голови. 

Зухвалості Драконів немає меж. Складається таке відчуття, що не вони до нас завітали на церемонію, а ми — до них. Мали б звикнути до звичного характеру представників Тай'шеню. 

Я випростався, ледь не скрикнувши. Навпроти опинилася дівчина, що спопеляла чорними очима мене. Її червоне ханьфу виблискувало так само яскраво, як і шпилька-корона у високому хвості. Я зиркнув на чоловіка, а тоді знову на дівчину. Вони між собою схожі. Хіба жінка високого статусу не має носити складні зачіски? 

Озирнувшись на маму, яка в свою чергу при статусі імператриці носила завжди нелегкі пучки з кількома шарами пасм і волосся, зрозумів, досі не розумів, що в них із системою. 

— Моє ім'я Чан Лі, раптом хто забув, — нагадала голова Драконів, певно натякаючи на наші з Хуаян незнання. 

— Я Юе Хан, — підвів руку, змусивши силуети обернутися. 

Усередині все похололо, коли погляди Драконів зосередилися на мені. Спину миттєво вкрили сироти — настільки мізерним і вразливим я себе відчув. Ось їхня могуть — вселяти страх самим лише поглядом. Самі жителі Тай'шеню не жахаються їх? 

— Я Юе Хуаян, а це Юе Мін, — Хуаян без краплі остраху розвела рукою і вказала на молодшу сестру, що спала на руках мами. 

Із дещицею зверхності, Чан Лі кивнула. 

— Династія Юе продовжує правління, чи не так? — зауважила жінка з насмішкою, чи мені здалося? 

— Так, — узяв слово батько. — Чи не представите нашим дітям ваших супутників? 

Чітко відчувався контраст між нами: наша привітність і теплота проти їхнього холоду та зверхності. Дивно вийшло, зважаючи на те, що століття тому ми були єдиною державою. Як розповідають старійшини, мешканці Юн'цзіну мали такий же характер, як нині тайшенці. Наші зміни в менталітеті пояснювали змішуванням двох народів, що призвело лише до ліпших наслідків для всіх. 

— Генерал і мій радник Сюань Шин'ю, — Чан Лі повела рукою у лівий бік від себе до високого чоловіка. 

Він був вищим навіть за мого батька, який вважався велетнем нашої родини. Божий Тигре, та хто вони такі?.. 

— Моя радниця Яо Чжан'е, — тією ж рукою елегантно вказала на дівчину, що стояла переді мною. 

— Раді знайомству, — обережно вимовив, намагаючись здаватися спокійним, хоч усередині вже була буря емоцій і вражень. 

Я очікував відповіді, та її не було. Зітхнув й обернувся до матері. 

— Ми проведемо вас до покоїв, — сповістила жінка, закрокувавши в бік коридорів. 
Ми послідували за нею. 

*** 

Я вже неодноразово пожалкував, що йшов перед Драконами. Їхні очі так і випалювали діру в спині, неначе кортіло щось дізнатися чи дістати нутрощі з мене. Хотів було обернутися, сказати все, що думаю про цю ситуацію, та манери й ввічливість усіляко стримували мене. Я заспокоївся, вдихнувши весняне повітря, що огортало палац. 

Сходинки підняли нас на другий поверх, дозволивши побачити десятки величезних дверей із різноманітними різьбленнями. Цей корпус зазвичай використовували для покоївок і решту закладів, а також для гостей, тож нам саме сюди. Слуга підійшла до дверей із темного дуба, дістала ключ і хотіла було вставити в щілину, та її перебив скрип сусідів. Ми озирнулися, зауваживши Васу Ашвані в більш повсякденному одязі. 

— Мені повідомили, що через кілька хвилин почнеться сніданок, — її мова обірвалося, зупинивши очі на Чан Лі. 

Губи правительки склалися в тонку нитку, а брови дещо опустилися тінню на очі. 

— Ви все правильно зрозуміли, — встряг батько, ставши між двома жінками, — сніданок буде через п'ятнадцять хвилин. Слідуйте за цим чоловіком. 

Тато гукнув одного з прислуг, який ледве не врізався в колону, поки відносив постільну білизну вниз. Той кивнув і махнув рукою до себе. 

Васу опустила голову, спідлоба не зводячи гострих очей з радників Тай'шеню, немов саме вони в усьому винні, а не Чан Лі, яка спокійно відвернулася. Ці двоє скидалися радше на охоронців, аніж на генерала та радницю. Я помітив у цьому цікаву деталь. Кажуть, дракони оберігають свій скарб і доволі жадібні, тож Чан Лі для них теж є своєрідним скарбом? Швидше за все, так.