Темне світло лампи ледве-ледве освітлювало карту Гвинта в старій радіо рубці, що була вся в пилу і усім своїм виглядом створювала атмосферу безнадії. Навряд чи Гвинт у своєму житті побачить як все це працює. Уважно вдивляючись в лінії на папері, він хотів знайти прохід на наступний поверх бункера. Залишатись на цьому поверсі вже стало небезпечно, бо рад-щури захопили пів поверху, на якому зараз був Гвинт, і він розумів головне: йому одному вбити їх неможливо, добре хоч був невеликий запас напалму для прориву на короткий час.
Після тривалих пошуків, на щастя, Гвинт знайшов більш менш зручний, хоч і не безпечний вихід. Поспішно скрутивши карту, він з обережністю поклав її в тубус, без якого він вже давно був би обідом рад-щурів. Обережно прив'язавши тубус до рюкзака, він взявся перевіряти свій вогнемет: перевірив механізм спуску, трубку подачі напалму та чи є іскра. Переглянувши баки із напалмом, він піднявся, одягнув все спорядження і вирушив далі. За дверима був темний, дуже довгий коридор, який освітлювався лише ліхтарем, прикрученим до каски збоку.
Просуваючись далі по темних закутках бункера, Гвинт відчував холод стін, але його жага до життя була сильніша будь-яких обставин, які навалились на нього. Броня Гвинта була спеціально облаштована під всі негоди бункерного світу. Вона була зроблена зі шкіри рисаків, мутантів, що полюбляли вентиляції і мали шерсть по всьому тілу. Рисаки були дуже спритні та дуже тихо переміщувалися завдяки м'яким кінцівкам і не великим розмірам, але їх розмір не означає, що вони малі, а значить не дуже небезпечні. Рисаки були вершиною еволюції мутантів і будучи найбільш небезпечним ворогом всього живого, вони не давали нікому спокійно жити. Тому Гвинт вирішив піти з бункеру, в надії, що назовні буде чистий світ, без нескінченних гниючих коридорів, які кишать різного роду мутантами.
Він продовжував рухатись по коридору бункера, дбайливо стежачи за кожним кроком. Його серце билося так швидко, що він майже не чув звуки навколо себе. Йому здавалось, що він може зустріти будь-якого ворога на своєму шляху в будь-який момент. Особливою загрозою були рад-щури.
Гвинт знав, що рад-щури можуть бути надзвичайно небезпечними ворогами. Вони були найбільш відомими своєю здатністю використовувати радіацію для атак і захисту. Гвинт був добре підготовлений до цього ризику, йому доводилося зустрічатись з рад-щурами та раніше він знаходив способи, як їх обійти.
Охоплений полум'ям люті та відчаю, стиснув руків’я свого вогнемета. За його спиною, у темряві проклятого рівня бункера, скреготали та клацали сотні рад-щурів, їхні червоні очі жадібно виблискували у присмерку. Він знав, що відступати нікуди – позаду лише довгі, кишкові коридори, вже захоплені цією мерзенною ордою.
Ідея прориву виникла спонтанно, як іскра серед пороху. Він згадав про занедбаний склад напалму в дальньому кутку рівня, про який випадково згадував старий Хакер, один із небагатьох, хто не став жертвою мутантів. Ризик був шалений – до складу треба було пробитися крізь щурів, що вже відчули його присутність.
Зібравши всю свою рішучість, Гвинт рвонув вперед. Вогнемет у його руках заревів, викидаючи вперед смертоносний потік палаючої рідини. Щури, охоплені полум’ям, верещали та корчилися, звільняючи кривавий коридор. Гвинт біг, не зупиняючись, відчуваючи жар полум’я на своїй броні, чуючи тріск палаючої плоті.
Нарешті він дістався до складу. Двері були заклинені, але кілька влучних ударів важким чоботом – і вони піддалися. Усередині, вкриті пилом та павутинням, стояли старі металеві бочки з напалмом. Його серце забилося частіше від надії. Швидко перевіривши вентилі та шланги, Гвинт зрозумів, що паливо ще придатне.
Заправивши баки свого вогнемета до краю, він відчув прилив сил. Тепер він був готовий до бою. Повернувшись до коридору, він побачив, що щури знову наступають, їхня кількість здавалася нескінченною. Але цього разу страху не було. Була лише холодна, розважлива лють.
Гвинт методично випалював щурів, крок за кроком прокладаючи собі шлях до вентиляційної шахти, яку він помітив на стелі ще під час першого огляду рівня. Він знав, що це ризиковано – шахта могла вести будь-куди, але це був його єдиний шанс вибратися з цієї пастки.
Підпаливши останню групу щурів, що намагалися його оточити, Гвинт стрибнув і вчепився за іржаві скоби вентиляційної шахти. Його м’язи напружилися, коли він підтягувався вгору, залишаючи позаду вереск та сморід палаючих мутантів.
Довга, брудна шахта вела вгору, і Гвинт ліз, не зупиняючись, його руки ковзали по слизькій металевій поверхні. Він чув, як десь внизу скребуться щури, намагаючись його наздогнати, але відстань між ними збільшувалася з кожною миттю.
Нарешті, після нескінченних зусиль, він побачив світло. Люк нагорі піддався його натиску, і Гвинт вивалився на інший рівень бункера, задихаючись від брудного, затхлого повітря, але живий. Він переміг рад-щурів. Тимчасово.
Тепер його метою був вихід на поверхню. Легенди про чисте небо та вільне повітря здавалися йому казкою, але він чіплявся за цю надію, як за останню соломинку. Карта Гвинта, ретельно захована в тубусі, була його єдиним провідником у цьому підземному лабіринті.
Покинувши позаду задимлений рівень, Гвинт рушив далі по темних коридорах, його броня з шкіри тихо шаруділа. Він знав, що небезпека чекає на кожному кроці, але жага до свободи була сильнішою за будь-який страх. Він залишив позаду пекло рад-щурів, але попереду лежав невідомий і, можливо, ще більш жорстокий світ.
Його звали Гвинт – прізвисько, отримане за його здатність знаходити вихід із найскладніших ситуацій, за його впертість та вміння «закручувати» обставини на свою користь. І він не збирався здаватися. Ніколи.
#409 в Фантастика
#79 в Постапокаліпсис
#52 в Антиутопія
постапокаліпсіс, виживання у небезпечному світі, соціальна психологія
Відредаговано: 21.11.2026