68. Шестеро проти шторму (і підручників)

Тиждень перед екзаменами Н.О.К.К. (НУМ) зазвичай нагадував у Гоґвортсі масовий психоз. 
Коридори замку були переповнені студентами, які з блідими обличчями бурмотіли закляття собі під ніс, а в бібліотеці панувала атмосфера такої напруги, що, здавалося, повітря може спалахнути від випадкової іскри. 
Хтось плакав над підручником з Трансфігурації, хтось намагався випити зілля для пам'яті сумнівного походження, а хтось просто впадав у ступор.

Але для нашої шістки цей час став дивним, майже сюрреалістичним поєднанням запеклого навчання та абсолютного, непохитного спокою.
​Вони окупували найвіддаленіший, найнадійніше схований у лабіринтах полиць стіл у бібліотеці. 
Мадам Пінс, сувора охоронниця книжкового царства, тричі підходила до них зі своїм звичним наміром зробити різке зауваження щодо шепоту чи шурхоту паперу.
Проте щоразу вона зупинялася на півдорозі, наче наштовхнувшись на невидиму стіну, бачачи неймовірну, майже історичну картину, яка не вкладалася в жодні старі канони школи.

​Драко Малфой, аристократ до кінчиків нігтів, абсолютно спокійно й терпляче пояснював Рону Візлі нюанси приготування складного зілля «Жива смерть», малюючи схеми на полях старого пергаменту.
Герміона і Дін Томас запекло, але тихо сперечалися про вплив повстань гоблінів на сучасну економіку історії магії. 
А Терра з Джинні, сховані за стопками фоліантів, випробовували одне на одній контрзакляття, попередньо наклавши на свій куток потужний «Муфліато», щоб жоден сторонній звук не вирвався назовні.

​— Малфой, клянуся бородою Мерліна, якщо я ще хоч раз почую про твою «ідеальну нарізку коріння валеріани під кутом у сорок п'ять градусів», я особисто засуну цей корінь тобі в… — Рон різко запнувся, зустрівшись із суворим, застерігаючим поглядом Герміони, яка поверх окулярів дивилася на нього, як на неслухняного першокурсника. 
— …у твій ідеально начищений, блискучий казан, Малфой.
​— Візлі, це називається дисципліна і повага до інгредієнтів. 
Саме тому мої зілля завжди виглядають як рідке срібло, а твої — як калюжа сумнівного походження біля хатини Геґріда, — відпарував Драко, але в його голосі не було колишньої отрути чи бажання образити. 
Тепер це була дружня, майже ритуальна пікіровка двох людей, які навчилися цінувати один одного.

​Терра спостерігала за ними, підперши підборіддя рукою і ледь помітно всміхаючись. 
Книга з «Оборони від темних мистецтв» лежала перед нею відкритою, але вона майже не дивилася в текст.
— Знаєте, ви двоє — просто ідеальна знахідка для професійного психоаналітика, — тихо засміялася вона. — Світ здригнувся б, побачивши вас за спільним вивченням конспектів Снейпа.

​Дін Томас, який замість того, щоб повторювати дати битв, малював у блокноті швидкий, але неймовірно живий начерк їхньої компанії, підняв очі:
— Знаєте, що насправді найкрутіше в усьому цьому? Нас шестеро. 
Три різні факультети, абсолютно різні погляди на життя, різні сім’ї, але ми тут, разом. Навіть  залишки чистокрових снобів  не ризикують підійти до нашого столу. 
Ми виглядаємо для них не як група студентів, а як справжня банда, яку краще обійти десятою дорогою.
​— Банда відмінників, одного амбітного аристократа і одного рудого бунтаря, — вставила Джинні, грайливо підморгнувши братові, за що миттєво отримала від Рона легкий щипок за плече.

​Вечори вони проводили вже не в школі. 
Це стало їхнім священним ритуалом: щойно стрілки годинника на Астрономічній вежі показували шість, вони покидали замок і трансгресували до «Святилища», як одного разу назвала їхній з Драко  будинок, Терра.
​Там панував прекрасний хаос і безмежний затишок.
Щойно вони переступали поріг, напруга навчального дня випаровувалася.
— Хто останній до кухні — той сьогодні миє весь посуд  без магії палички! — крикнув Дін, і шістка зі сміхом, штовхаючи один одного, рвонула з передпокою, наче діти на канікулах.

​Вони зазвичай вечеряли прямо на підлозі у вітальні, розклавши навколо себе цілі гори чіпсів, сухариків, шоколадних жаб та пляшок з вершковим пивом. 
Рон з неймовірним ентузіазмом і серйозністю, гідною наукової конференції, демонстрував Драко, як правильно їсти маглівські горішки «в польоті», майстерно підкидаючи їх вгору і ловлячи ротом. 
Коли Драко нарешті наважився спробувати — перший же горішок влучив йому прямо в око.
​— Прокляття! Це набагато складніше, ніж ловити Снітч під час зливи! — вигукнув він, потираючи око, і вітальня вибухнула злагодженим сміхом шести голосів, який, здавалося, піднімав дах будинку.

​Герміона, яка зазвичай була непохитним голосом розуму та моралі, зараз просто сиділа на килимі, повністю розслаблена, поклавши голову Рону на коліна. 
Вона дивилася на вогонь у каміні і виглядала щасливішою, ніж за всі попередні роки.
— Знаєте… — тихо, майже інтимно сказала вона. 
— Я вперше в житті абсолютно не боюся майбутніх екзаменів. 
І не тому, що я вивчила все до останньої коми. Мені просто стало байдуже на ці оцінки. Важливо тільки те, що ми всі зараз тут. Всі шестеро.

​Терра відчула, як від цих слів до горла підкотився клубок, а на очі навернулися сльози вдячності.
Вона подивилася на кожного з них, усвідомлюючи цінність кожного образу в своєму серці:
Рон — її вічний, трохи незграбний, але непохитний друг і брат.
Герміона — її розум, її совість, опора і найкраща подруга.
Джинні — її незгасимий вогонь і справжня сестринська душа.
Дін — її талант, спокій і вірність.
Драко — її серце, її найважчий і водночас найправильніший вибір, її особисте безкрайнє небо.
​Вона була шостою. Тією останньою, вирішальною деталлю пазла, який нарешті, після стількох років болю, склався в ідеальну картину.

​— Ми пройдемо це все, — впевнено і твердо сказала Терра, стискаючи руку Драко. 
— Завтра вранці — у вас перший іспит. Потім — останній випускний вечір у цих стінах.
І ми вийдемо з воріт Гоґвортсу не як герої війни і не як вороги.
Ми вийдемо звідти вільними людьми, які самі обирають свою дорогу.