37 розділ

Аліна

  Після розмови з Марком, я вийшла з кімнати. В коридорі була мама.

  — Ти готова?

  — Так. Тільки куртку одягну і взуюся, і все.

  — Гаразд. Аль, не хвилюйся, сьогодні ти там будеш останній день.

  — Я пам'ятаю. Це єдине, що мене робить щасливою там.

  Перед будинком стояли три машини. Біля однієї з них стояв... тато.

  *Я боюсь звикати до тієї думки, що в мене тепер є тато. Мені страшно, що все може повторитись. Ми ще й не можемо повернутися у Маріуполь. Чому? Що там має бути?*

  — Аля! — хтось доторкнувся до мого плеча, і я здригнулася, це була мама.

  — Так, що?

  — Щось сталося?

  — Ні, просто задумалась.

  Ми сіли в машину, і поїхали. Через кілька хвилин ми вже були майже біля школи.

  — Можна я тут вийду, не хочу, щоб всі побачили, що я приїхала.

  — Гаразд, — машина зупинилась, і я відкрила двері. — Гарного дня.

  — Дякую, вам також.

  Я почала підійматися до школи, коли побачила дві машини, які їхали одна за одною. Одна машина зупинилась навпроти школи, а друга біля воріт амбулаторії. З них вийшли Кріс і Марк.

  Біля входу в школу, мене наздогнав Кріс.

  — Ви виїхали одразу після нас?

  — Через кілька хвилин. Ти готова? — я похитала головою, — я весь день буду в кабінеті, якщо захочеш можеш прийти.

  Я посміхнулась. В школу ми зайшли мовчки. Біля вхідних дверей стояв друг мого хлопця.

  *Якщо він тут, отже Денис на другому поверсі*

  — У тебе який урок зараз?

  — "Українська мова", — я не хочу, щоб хтось в школі знав, що я розмовляю, а то буде гірше.

  Коли я сіла на своє місце за першою партою, до мене заговорила Даша.

  — Привіт, — ми обійнялися, і я взяла аркуш і ручку.

  — "Зізнавайся, хто він?"

  — Ти про, що?

  — "Питанням на питання не відповідають. Я бачу, що ти інакша. А кілька днів тому ти розповідала, що тобі дехто подобається. От я і питаю."

  — Він попросив мене підійти на великій перерві поговорити, і після того поцілував.

  — "Ти маєш все розповісти мені, обов'язково."

  — Гаразд.

  Після дзвінка, вчителька почала урок, я була щиро щаслива за подругу.

  Два уроки пройшли швидко, зараз обід. Даша побігла на зустріч, а я збирала свої речі, коли до мене підійшов один з однокласників.

  — Чуєш, ти зробила домашку? — він чекав, поки я скажу, — Чому мовчиш? А точно, ти ж у нас німа, не дивно, що твій хлопець зараз зраджує тобі — всі в класі почали сміятися.

  Я вийшла з класу, і хотіла піти в магазин, але вийшовши з класу, перед моїми очима була дуже цікава картина. Даша цілувалася з Денисом.

  Я не витримала і хотіла піти зі школи, але на сходах мене зупинив Кріс.

  — Аль, що сталося.

  — "Нічого," — він звісно мені не повірив і легко підняв моє підборіддя.

  — Ходімо в кабінет, розповіси все.

  Кріс завів мене у кабінет, де я вже ледве стримувала сльози.

  — Кріс, ти вмієш знімати лінзи?

  — Звісно, потерпиш трохи?

  — Так.

  Кріс підійшов, і легко зняв мені лінзу. Коли він її викинув, то сльози самі полилися з моїх очей.

  — Аль!

  Я ледве чула, як Кріс комусь телефонував. Після цього єдине, що я пам'ятаю, це міцні обійми й тихий голос.

  — Чшшш. Все добре, ти не одна.

  Через кілька хвилин я заспокоїлася і завіса сліз, через яку я нічого не бачила, почала спадати.

  — Вона зняла лінзу?

  — Я допоміг.

  Кріс сів біля нас, і дав мені склянку води. Я подивилася на неї, а потім перевела погляд на Кріса.

  — Не хвилюйся, там звичайне заспокійливе.

  Я випила рідину і через 10 хвилин, повністю заспокоїлась.

  — Аль, що сталось? — Кріс дивився на мені в очі, він знав, що я можу сказати не всю правду.

  — Спочатку однокласники причепилися, а коли я вийшла з класу, то Денис і Даша...

  — Цілувались, — він закінчив замість мене.

  — Так. Я не знаю чому так відреагувала, я не люблю його, але...

  — Він завжди тебе підтримував, щоб не сталось, і не показував того, що теж не любить тебе, — ці слова були сказані над моєю головою, це був Марк, — Аль, вибач, що скажу це, але ти була йому вигідна.

  — Чому? — я справді не розуміла, мій мозок не був готовий прийняти це.