25 розділ

Аліна

  Попри тренування, яких у вихідні більше, ці 2 дні пройшли добре. Хоча, Марк і мама були трохи злі через те, що я майже не їм. Вчора Марк пообіцяв, що одразу після олімпійських ігор, буде мене годувати кожні 3 години. Я, звісно, посміялась з цього, але за цей час я вивчила Марка дуже добре. І, знаю, що якщо він щось пообіцяв, то зробить це.

  Чесно, мені самій не подобається те, що я важу дуже мало, навіть менше ніж тоді, коли потрапила в лікарню. Під час одного зважування тренер сказав, що я скинула, ще кілька кілограмів. Для когось це, можливо, і гарна новина, але не для мене.

  Сьогодні зранку, Марк поїхав на роботу, ще до того, як я прокинулась. Але я точно знаю, що ввечері він приїде. Я помітила, що прив'язалась до нього, коли я з ним, мене не турбує жодна хвороба.

  Мене і Дашу, сьогодні відпросили з третього уроку, тому що у нас було засідання, шкільного самоврядування. Ми готуємось до дня вчителя, і потрібно придумати якісь ідеї, для конкурсів. Засідання вже закінчилось, і ми четверо йдемо у їдальню. З нами йдуть ще Денис і його сестра.

  — Аль, тобі, як завжди, брати тільки чай, — спитав Денис.

  — "Так."

  Я не можу сказати, що я вже розмовляю. Не хочу, щоб про це хтось знав. Але скоро ми переїжджаємо, і тоді, думаю, я скажу все, що думаю.

  Я зайняла столик і, майже, одразу до мене прийшли друзі. Денис відійшов, ще за чаєм, коли він його приніс, я задумалась.

  *Цікаво, мені буде погано, як зранку, від звичайного чаю?* — Зранку мені справді було погано, і мама хотіла відмовити мене йти в школу. Але мені вдалося впевнити її, що зі мною все добре.

  Щоб не викликати підозр, я випила чай. Коли я занесла чашку, до мене звернулася Даша:

  — Аль, з тобою все добре?

  — "Так. Я піду. Мені потрібно до Кріса."

  — Ми пам'ятаємо, — сказав Денис, і поцілував мене.

  — Тебе, чекати на чергуванні?

  — "Так, я прийду."

  Запевнивши подругу, що все добре я пішла. Коли я вийшла на другий поверх, мені знову стало погано. Вийшовши з туалету, я натрапила на Кріса.

  — Привіт. Я саме тебе відпросив ще з чотирьох уроків, — я тільки кивнула, адже не могла навіть говорити, — Аль ти береш з собою воду? — Я знову кивнула. Кріс привів мене до лави, які стояли в коридорі, і посадив мене. — Сиди тут, я зараз принесу твій портфель.

  Кріс пішов у мій клас, і через хвилину прийшов назад.

  — "Навіщо вода? Мені знову буде погано."

  — Я знаю, але випий, щоб не було зневоднення.

  Я послухала чоловіка, і випила трохи води. Мені знову стало погано. Коли я знову вийшла, біля входу мене чекав Кріс з моїм портфелем.

  — Краще? — він був схвильований.

  — "Так."

  — Ходімо до мене сядеш.

  Кріс допоміг мені дійти до його кабінету. Я сіла, і просто сиділа. Коли мені стало краще я відкрила очі. Кріс побачив це, і заговорив:

  — Краще?

  — Трохи. Як мене дістали ці тренування.

  — Через них тобі так погано?

  — Так. Раніше такого не було, але на вихідних я втратила вагу ще більше.

  — Скільки ти зараз важиш?

  — Не знаю. Але мені здається, що вага ще менша. Я не можу нічого ні їсти, ні пити. Ні чай, ні воду.

  — Так, давай руку, подивимось скільки ти важиш, — коли я сіла назад Кріс знову заговорив, — Якщо ти сьогодні чергова, пиши подрузі, що ти не прийдеш. Я тебе зараз відвезу в лікарню. Ще трохи, і в тебе буде анорексія.

  Це привело мене в шок. Кріс відправив, мене в клас по куртку, а сам пішов до класної керівнички. Коли я спускалась, на перший поверх, він мене наздогнав.

  — Ваші вчителі, це щось неможливе. Зазвичай, якщо психолог когось забирає для консультації, то дітей відпускають. А якщо потрібно в лікарню, то самі викликають швидку.

  Я посміхнулась, адже знала, що вчителі так ставляться до інших дітей. Вони відпускають їх додому, якщо їм погано, хоча це заборонено, адже вони відповідають за учнів. Рік тому, у дівчинки з молодших класів заболів живіт, то їй викликали швидку.

  Не відпускають вчителі тільки мене. В селі взагалі мою сім'ю не дуже люблять, адже ми не місцеві, ми переїхали. Всі знають, що ставалось, коли батько пив.

  На пів дороги до району, куди, як я думала, ми їдемо, я заснула. Коли Кріс мене будив, у вікні я побачила знайому лікарню, ми були у Києві...