14 розділ

Аліна

  Як тільки ми зайшли у квартиру, на мене налетів пес. Він мене збив з ніг, і почав облизувати. Мені хоч і було боляче, але я сміялась. На відміну від мене Марк був злий.

  — Майло, ти чому на людей кидаєшся? — пес зрозумів, що вчинив неправильно. Він зліз з мене, і сів поруч. Марк допоміг мені піднятись, — Вибач. Я... не знаю, що з ним. Майло ніколи не кидається на незнайомих людей, якщо від них немає загрози.

  — "Нічого," — я усміхнулася. — "Отже, його звати Майло?"

  — Так. Ти не забилась, — чоловік все ще був стривожений.

  — "Ні. Все добре," — я помітила, як його обличчя розслабилось.

  — Проходь. Ходімо я покажу тобі кімнату, — він повів мене на другий поверх, і продовжив, — і поїси, — я хотіла заперечити. Але Марк, наче прочитав мої думки, — Ти не їла зранку. І, можеш готуватися до того, що тобі доведеться їсти мінімум три рази вдень, — за час розмови ми вже дійшли до кімнати, і там продовжили.

  — "Але..." — він мене перебив.

  — Аль, тобі потрібно їсти, я вже мовчу про те, яка твоя вага. Це не нормально, — він трохи помовчав. А потім обійняв мене, і знову заговорив, — Я розумію, що ти не хочеш втрачати свою фігуру, але ти можеш їсти так, як потрібно, і тримати фігуру такою, яка тобі подобається або яка тобі потрібна. Не обов'язково страждати через дієти, — у мене з очей полилися сльози, Марк відчув, що його сорочка стає мокрою, і підняв моє обличчя, — Що сталося? Чому ти плачеш?

  — "Річ у тому, що я не можу вирішувати скільки я буду важити. У нас за цим стежать, і як тільки хоч хтось погладшає хоча б на кілограм, страждають всі. Нашому тренеру байдуже, на те, як ми почуваємось. Він не бачить нічого поганого в тому, щоб той хто важить 30 кілограмів ще посидів на дієті, а потім, якщо ми важимо менше каже тримати цю вагу."

  — Я боюсь уявити, що буде, якщо ваша вага, так і буде триматись 30 кілограмів.

  — "У мене так було, кілька років тому, тоді я ще важила ще 40, за місяць дієти я не схудла. Це було через ліки, я їла так, як потрібно, щоб мені не було погано. Але тренер вважав інакше, він думав, що я брешу про ліки, і про те, що я лежала в лікарні. Він постійно казав, що я не потрапляла в ніяку аварію і, що виписку ми з мамою теж підробили. Тоді я тиждень тренувалась не 3 години, а 5. Мені доводилось їздити на таксі, адже останній автобус їхав, коли я ще була на катку. Приходила додому я десь о 8 годині вечора, і при цьому мені за годину потрібно було підготуватись до 7 уроків на наступний день, повечеряти, і лягти спати о 9 годині, щоб не порушувати графік. Це був жах..." — чоловік притиснув мене сильніше до себе.

  — Я так розумію, що в нього вийшло добитись того, щоб ти схудла, на 10 кілограмів за тиждень, — я лиш кивнула.

  Марк посадив мене на свої коліна, і обережно сперся на подушки. Таким чином він був напівлежачим, а я сильніше притиснулась до нього, і просто плакала. Марк гладив мене по голові, інколи переходячи на спину. Він цілував мене у маківку, і говорив приємні слова, які мене заспокоювали.

  Через деякий час я заспокоїлась, і вже тихо схлипувала. Марк продовжував робити ті ж махінації, що робив до цього. Скоро я зовсім заспокоїлась, і вже майже заснула, як Марк знову заговорив.

  — Аль, ходімо повечеряємо, ти вип'єш ліки, і якщо хочеш можемо фільм подивитись, або одразу підемо спати.

  На цю пропозицію я тільки кивнула. Марк взяв мене на руки, і поніс на перший поверх. Коли ми були на кухні Марк посадив мене за барну стійку, а сам підійшов до плити. 

  — Ти любиш суп?

  — "Можливо ти подумаєш, що перебірлива, але дивлячись який," — чоловік подивився на мене.

  — Чому образу перебірлива? У всіх свої смаки. Я навпаки люблю, коли люди кажуть, що їм не подобається. А суп звичайний. Можна сказати, що це курячий бульйон.

  Я посміхнулась, і просто кивнула. Від курячого бульйону мені буде тільки легше, адже мені трохи погано, але я не хотіла казати цього Маркові. Він поставив біля мене тарілку, і сів навпроти мене.

  — Аль, тобі погано?

  — "Так," — він підійшов до мене, і доторкнувся до лоба.

  — Та ти вся гориш. Давно тобі погано?

  — "Коли ти мене посадив, стало трохи погано. А потім все гірше і гірше."

  — Так. Що зараз болить? — я не могла сказати, і просто показала по черзі на живіт і на горло, — Зрозуміло. 

  Він взяв мене на руки, і поніс у ще не знайому мені кімнату. Коли ми зайшли, я помітила, що це було щось на подобі медичного кабінету. Марк поклав мене на кушетку, і відкрив одну з шухляд. Звідти він взяв дві таблетки, потім підійшов до столу, який був у кабінеті, і налив в склянку води. Марк підійшов до мене, і допоміг сісти. 

  — Випий ці таблетки, — я кивнула, і випила їх, — потерпи, зараз буде краще.

  Через кілька хвилин біль пройшов, і ми знову пішли на кухню. Бульйон був дуже смачним, тому я з'їла весь.

  — "Дякую. Дуже смачно."

  — Немає за, що. Аль, щось мені підказує, що ти знаєш чому в тебе болів живіт, — він мав рацію. Я справді знала, але сказати про це було трохи соромно. — Аль, тобі потрібно щось купити? — На цих словах я трохи почервоніла. — Я зрозумів, тобі потрібні прокладки, — я зрозуміла, що Марк стверджує це, а не питає. Я кивнула, і побачила у Марка на обличчі посмішку, і почервоніла ще більше. — Я все куплю. І, якщо тобі потрібно буде щось, то кажи одразу, я все розумію. Я посміхнулась, і обійняла чоловіка.

  — "Дякую."

  — Ходімо ще вип'єш ліки проти застуди. Що будемо робити одразу спати чи подивимося фільм?

  — "Я хочу спати ще з лікарні."

  — Зрозуміло. Ходімо.

  Марк знову взяв мене на руки, і відніс в кімнату. Коли я йшла в душ, Марк мене зупинив.

  — Аль, не нанось тональний крем на ніч, і взагалі коли ти вдома. Я знаю про рани на твоєму обличчі.

  Я лиш кивнула, і пішла. Коли я вже лягла, Марк хоті іти до себе, але я його зупинила.