ДЕНЬ ЯК ДЕНЬ

Ілля йшов дубовим гаєм, стояла цілковита тиша, ні звуку голосів птахів, навіть вітер не ворухне листочків величезних сторічних неосяжних дубів. Попереду з'явився просвіт, Гущин вийшов на галявину всю вкриту гвоздиками. Його накрило відчуття червоного моря, що коливалося, але це були не криваві хвилі, а безодні радості і свята. Почуття захоплення захлиснуло його з головою. Ілля який тримав у правій руці напоготові ніж кукрі " Крило Орла " засунув його у шкіряні піхви. Такого спокою та умиротворення він не відчував давно. Зупинившись на краю гаю та квіткового поля, підняв очі до блакитного неба. Глибоко вдихнув чисте повітря, таке він навіть високо в горах не відчував. З захопленням побачив сонце і два місяці, що уживаються на одному небі в один час.

Від споглядання місяців його відвернув голос, що пролунав здавалося звідусіль.

Ми чекали на тебе, йди до нас, син  людини, онук богів. Твій шлях тільки починається, ми чекаємо на тебе. Йди до нас.

Голос лунав звідусіль, з неба, землі, гаю, квітів. Ілля десь чув його, але не хотів зізнатися собі. Він знав, кому належить цей голос. Страху не відчував, причому зовсім, зате почуття радості та спокою продовжувало наповнювати його. Гущин чомусь знав, що йому нічим поганим не загрожує зустріч із тим, хто його кликав. В одну мить серед гвоздик виникла щільно втоптана стежка, що вела в глиб квіткової галявини. Як не вдивлявся, окрім моря квітів нічого попереду розрізнити не зміг.

— Іди до нас онук. Ми чекаємо на тебе -, повторив голос, в принципі він і не замовкав повторюючи одне і теж.

Ілля рішуче зробив крок уперед на стежку.

І прокинувся у холодному поті. Вже місяць раз на тиждень повторювався цей сон. Лише раніше, не звучав голос і не виявлялася стежка. Сьогодні вперше після двох років він почув голос того, на кого він уже почути не очікував.

Потроху намагаючись не розбудити дівчину, підвівся і пройшов у душ. Змивши з себе піт після сну, вийшов назад у спальню, подивився на годинник, що висить на стіні. 3Д золотий годинник діаметром у метр показував п'ять ранку. Знову цей сон розбудив його рано, Ілля за природою сова. Міг не спати до пізньої ночі, проте вставати любив теж пізно. Коли його будили рано-вранці, настрій різко погіршувався. Не сказати, що це на щось сильно впливало, хлопець був швидко відходчивий і не злопам'ятний.

Погляд його впав на дівчину в ліжку. Тонке простирадло сповзло на підлогу оголюючи досконале тіло. Ілля тихенько сів на край ліжка і провів рукою по оксамитовій шкірі від лопаток до крижів. Рука пройшлася по округлості досконалої форми стегон.

— Ілюша, я спати хочу, — не розплющуючи очей, пробурмотіла Марія, водночас потягаючись від задоволення, перевернувшись на спину. Чорне як смоль волосся розкидалося по подушці, красиві груди колихнулися викликаючи бажання. Ілля нахилився поцілувавши губи дівчини і почав спускатися цілуючи все на своєму шляху, на якийсь час зупинившись на двох пружних пагорбах. Руки його не знаходили собі постійного місця, досліджуючи знайомі опуклості та западини чудового тіла.

Через сорок хвилин Гущин поставив на плиту в турці дві порції щойно змеленої кави. Налив у піалу молока і на невелику тарілочку поклав свіжий круасан, поставивши все на підвіконня. На склі, поруч із підношенням, з'явилася невелика пляма, створена диханням. І зі скрипом пальця на склі в кружечку запітнілості намалювався веселий смайлик. Ілля посміхнувся, Марія не дуже схвалювала дрібні вибрики домовика, проте спокійно ставилася до таких смс.

Скрипнули сходи, з другого поверху старовинними сходами спускалася Марія. Хвилясте волосся стягнуте ззаду в тугий чорний хвіст, тіло прикривала лише ажурна непрозора атласна нічна сорочка до середини стегна. Сорочка хоч і не пропускала крізь себе погляд, зате міцно обтягувала і навпаки підкреслювала всі переваги фігури. Дівчина підійшла, взявши одну з чашок з кавою. Пригубивши, потяглася припіднявшись на пальчиках ніг до Іллі за поцілунком. Потім розвернувшись, хотіла з чашкою піти на верх.

- Маріє, - потягнув він.

— Ні, — відповіла вона, обернувшись, побачивши його усмішку.

- Так, - твердо сказав Ілля закидаючи дівчину, що відбивалася на плече і несучи її в спальню.

— Відпусти, — якось непереконливо сказала вона, несильно стукаючи кулачками йому по спині.

— А нема чого провокувати, своїм виглядом, — відповів він, закриваючи ногою, руки були зайняті дівчиною, двері спальні.

За годину Ілля допивав холодну каву, під задоволену усмішку Марії.

— Ось тепер і пий холодну каву і їж охололі бутерброди.

Він весело відповів їй словами з пісеньки: — Ну, це ми переживемо.

Подивився на наручний годинник додав: — От чудово й час настав, час на роботу.

Хлопець вийшов на терасу, літо було у розпалі. Одягнений у білу тонку лляну сорочку і такі ж штани, він почував себе спекотно. Вдома та на роботі рятував кондиціонер. Закинувши світлу джинсову сумку на ремені через плече, подався в гараж. У гаражі стояв його старенький автомобіль Опель Вектра. Ілля задумав його змінити на більш потрібну машину. Йому доводилося за обов'язком служби часто виїжджати до лісу чи полі, на річку. Чомусь це були найчастіші місця прориву. Він уже підглянув собі дві машини на  заміну своєї. Вони звичайно не нові, проте трималися в порядку і краще з Ілля поки дозволити собі не міг. Одна з них — Гранд Чероки, чорного кольору, улюбленець кіношників у бойовиках про бандитів. Друга Опель Фронтера майже в ідеальному стані. Залишилось знайти покупця на свій автомобіль, пропозиції були, тільки сума запропонована за його Опель не влаштовувала. За п'ятнадцять хвилин він уже під'їжджав до музею. Раніше це був маленький монастир. Монастир на цьому місці існував ще до татарської навали тринадцятого століття. Монастир мав орні землі, своє тваринницьке та птахівницьке господарство, пасіку, пекарню. Монастир мав квадратну форму з внутрішнім двориком та єдиною захисною вежею із дзвіницею. Часто виконував захисні функції, приховував за своїми стінами не Монастир мав квадратну форму з внутрішнім двориком та єдиною захисною вежею із дзвіницею. Часто виконував захисні функції, приховував за своїми стінами не Монастир мав квадратну форму з внутрішнім двориком та єдиною захисною вежею із дзвіницею. Часто виконував захисні функції, приховував за своїми стінами не лише ченців, а й мешканців невеликого містечка. Після революції сімнадцятого року деякий час стояв покинутий і порожній доки не було прийнято у тридцятих роках заснувати краєзнавчий музей.