Початок. Дивні справи

Ілля подивився у вікно. Погода мала бути ще та: сірі хмари затягли небо, ось-ось зірветься дощ, і це літо більше схоже на осінь. Кава в мідній турці почала підніматися — вчасно підхопивши турку, відставив її вбік, нехай осяде. Каву він любив гарячою, але без осаду. Отже, пару шматочків батона, по три шматочки сирокопченої ковбаски й по пласту твердого сиру — у мікрохвильовку на кілька хвилин, і простий гарячий бутерброд до кави готовий.

«Добре, як… — подумав Ілля, стоячи біля вікна й насолоджуючись кавою. — Скоро виходити на роботу, не люблю незрозумілу погоду: чи буде дощ, чи ні».

Приватний сектор — добре: вийшов із дому і на своїй ділянці хоч пісні співай, хочеш — на городі колупайся. А щоб не працювати землерийкою, Ілля засадив усі свої дванадцять соток під садок — фрукти він любить. Особливо яблука та персики. Восени намагався на зиму заготовити якомога більше натурального соку з різних фруктів. У саду встановив величезну альтанку з дубових колод, де часто влітку проводив час за книгою, і відпочивали разом із друзями, смажили шашлики у встановленому кованому мангалі.

Ділянка дісталася від батьків після того, як вони зникли, а пошуки поліції нічого не дали. Поки не пішов до армії, жив із дідусем та бабусею, а за будинком доглядала сусідка — бабця Ярослава.

Бабуся була трохи дивною: багато розмовляла сама з собою і багато розповідала різних казок дітлахам, що живуть поряд. Все про всіх знала і все помічала. Він завжди пам’ятає її влітку — сидячу на лавці у дворі, або біля вікна взимку.

Повернувшись з армії, захотілося бути самостійним і пожити окремо. Служба навчила відповідати за себе, та й справа молода — не хочеться ні перед ким звітувати, є можливість привести додому дівчину або друзів, щоб не вислуховувати старих, які звикли вже до спокійного способу життя.

— Так, пора, — голосно гаркнув Ілля, щоб скинути з себе лінощі. Через десять хвилин має бути на роботі. Швидко одягнув літній костюм «гірку», привезений з армії — у ній зручніше, — вдягнув тактичні кросівки і, зачинивши двері будинку на замок, підбіг до гаража.

Стрибнувши на сидіння старенького «Опеля Вектри», що дістався від батька, взяв тангетку в руку:

— Травень, десятий на лінії, перебуваю в центрі.

— Прийнято, один нуль, — відповіла диспетчерка.

Ось і все — він на роботі. Ілля вже близько року працював у службі таксі. Після повернення з армії він не міг знайти у своєму маленькому містечку заняття за професією. Свого часу перед армією він закінчив місцевий коледж і отримав диплом інженера-механіка, а разом із цим — права на водіння легковим автомобілем. Випадково зустрів однокласницю, яка працювала диспетчеркою в одній зі служб таксі їхнього міста. Розговорилися, вона дізналася про його труднощі з роботою, запропонувала тимчасово попрацювати в них і замовила за нього слово в начальника служби. «Тимчасово» розтягнулося на рік.

— Десять нуль, травню, — рація заговорила голосом диспетчерки. — Беріть замовлення.

Далі пішла назва вулиці та номер багатоповерхового будинку.

Ілля повернув ключ запалення, і машина з півоберта завелася, тихенько буркаючи двигуном. Автомобіль хоч і не новий, був у відмінному стані гаражного зберігання, і хоча зараз він їздив у таксі, технічно не поступався новим моделям. Ілля доглядав машину з фанатичною дріб’язковістю. Зараз «Опель» — не тільки його заробіток, але й життя у всіх сенсах, та й сама робота йому подобалася.

Виїжджаючи з двору, побачив бабу Ярославу — вона сиділа на лавці перед будинком і лускала насіння. Привітався і подумав, що не потрібно ніякого прогнозу: баба на лавці — до сонця. Бабуся завжди відчувала погоду і в сонячні дні завжди знаходила собі роботу чи відпочинок у дворі, а в погану — з будинку майже не виходила.

Забравши пасажира за адресою, Ілля доставив того на залізничний вокзал і залишився там чекати наступного замовлення або випадкового клієнта.

Зміна в службі таксі — дванадцять годин. За цей час трапляються різні пасажири, обличчя змінюються: веселі, сумні, чимось стурбовані, що люблять побалакати. Робота таксистом схожа на роботу психолога: вислухав, буркнув щось у відповідь або підтримав розмову — і пасажиру добре, і водієві не нудно. Часом зустрічаються досить цікаві особи, з якими цікаво побалакати, або неприємні, яких доводиться терпіти; веселі компанії, сумні задумливі люди. Загалом цікаво. За рік роботи в таксі в Іллі з’явилися свої постійні клієнти, які намагалися викликати лише його, і навіть деяким були видані візитки спеціально для таких випадків — із особистим номером мобільного телефону Іллі. Давалися вони людям, здатним оплатити проїзд без будь-яких зволікань, а також цікавим співрозмовникам і — куди ж без них — красивим дівчатам. З деякими Ілля навіть вечеряв: не відмовиш собі в задоволенні зустрітися з симпатичною дівчиною та іноді провести ніч разом за взаємним бажанням. Сам він теж непоганий: метр вісімдесят і дев’яносто п’ять кілограмів чистої м’язової ваги, та й заняття самбо до армії, після неї та в армії бойовим добре позначилося на фігурі. Брюнет із правильними рисами європейського обличчя та чарівною усмішкою завжди подобався дівчатам. Але до армії він був трохи сором’язливим, а потім не поспішав до серйозних стосунків. Хотілося погуляти, багато й різного спробувати. З компанією гуляли в барах, ресторанах, виїжджали на природу, іноді на кілька днів. Пив Ілля трохи, бо майже завжди за кермом, та й не любив п’яних: трохи для настрою — і все. Вважав, що повинен завжди контролювати себе та обстановку навколо.

— Травень, десятому, — ожила рація. — Приймайте замовлення на вулицю Першого Травня, 13.

— Прийнято, — відповів Ілля.

Під’їжджаючи до будинку, відчув неприємне передчуття. Своїм почуттям він звик довіряти. З під’їзду вийшли двоє хлопців років по вісімнадцять і сіли до нього в машину. Від них несло алкоголем. Хлопці назвали адресу та попросили додати звук автомагнітоли. Доїхали в принципі нормально.