Епілог

Кенджі досі виглядав стурбованим. Він дивився на свою маму і бачив в ній геть іншу людину, більше, ніж зазвичай звик бачити відколи в їхньому житті з'явилася Аніка.

Зараз Сара була холодна, зібрана і точно знала, що робить. Трохи розтріпане каре, обмащений рукав її блузки, - це явно було щось нове у вигляді матері, яка завжди була елегантна, акуратна та спокійна.

Та воно і не було дивно,- в пориві боротьби, між ударами магії та переживаннями вона і сама не помітила як це сталося. Навіть її спокійний, стриманий погляд змінився. Очі сяяли, наповнені блиском пригод, а на обличчі з'явився ледь помітний рум'янець. Де ж та стримана, ділова Сара ? 

Зараз вона стояла між двома зв'язаними чарівницями, що виглядали страшенно незадоволеними із своїх пут, проте вже мовчали. Міна від люті, а Балмел від неприємності моменту, який мав свідків. 

Індіра завзято перекладала камені Алрет собі в кишені. Вона була зайнята собою і явно потребувала побути сама після цілого дня у погоні та безсонної ночі. Її хвіст скудлатився, під очима були чорні круги, але в цілому крім подряпин на ній не було видимих ран. 

Але все було не так просто. Удари, яких завдала їй Алрет Балмел, були сильними і якби не сила самої Роу то вона вже б валялася серед примістя без свідомості. Все таки не дарма, дуже заслужено і безсумнівно Індіра очолювала вартівниць Трояндових Воріт.

Аніка теж була мало схожа сама на себе. На її плечі красувалася рана. На її ногах і руках яскраво вимальовувалися червоні сліди від мотузки. Вона все ще трималася за ліву руку, яка отримала сильний магічний удар від Алрет і трохи тремтіла, але не від холоду. Не зважаючи на пізній час надворі все ще було надто тепло. 

Вечірня мгла розсіялася, поступаючись темряві ночі, проте ліхтарі, що освітлювали дорогу подалі, кидали трохи світла у їхній бік.

Галас потрохи проходив. Люди втомилися витріщатися на пожежу та розслідування, а смачні запахи з кафе та ресторанів таки заманили їх на вечерю. Цирк в парку працював як в ні в чому не бувало. Яскраві вогні прожектора було видно аж до лісу і трохи сюди. 

Там зараз розбиралися з тим, чому поліцейська машина пустує і думали над тим куди ж подівся сам офіцер. На його пошуки вже відправили відповідну службу і скоро його знайдуть, але чи повірять його історії ? Хто зна. Тому тут краще не залишатися аби уникнути зайвих запитань.

Кенджі вже уявляв ці інтерв'ю в інтернеті і телевізорі, а ще те як скептики розпиратимуться, що нічого такого не могло бути і цей молодий поліцейський просто любитель курити траву, а ті відео трансляції всього лиш згенеровані...

Сам він шукав всю чарівну шайку у лісі, але потім подався сюди, у примістя, де мало людей, і все таки дотримувався слова, яке дав матері,- не висовувався, проте спостерігав.

- Тобі холодно ?- нарешті запитав він, гадаючи як то краще почати розмову із Анікою. 

- Що ?- перепитала Аніка, повертаючись зі своїх думок, її втомлені очі були не менш красиві як і завжди,- аж ніяк,- Просто все ще дивно, що мені вдалося. Все завдяки Сарі та Індірі.

- Радий, що мама допомогла. Я так сумуватиму. За тобою. За пригодами. Усім цим,- проговорив хлопець, намагаючись приховати смуток та опустивши погляд. Важко було бути собою перед усіма.

- Що ж, ти можеш йти з нами, побачити щось зовсім інше...- почала весело Аніка, проте розлючена жінка перебила її : 

- Аж ніяк. Кенджі залишиться тут і крапка ! Така була наша домовленість ! А ви маєте повернутись. Зараз же,- накричала Сара від чого Аніка трохи поникла і легко посміхнулася. Кенджі виглядав дещо наляканим. Він не часто бачив як його мати кричить і розумів серйозність її слів. У них й справді була домовленість і він мусить її дотриматися, адже він виріс чоловіком, як не як.

Молоді глянули у вічі одне одному. "Прощальних поцілунків не буде",- тільки подумала Аніка як Кенджі легко обійняв її і майже невагомо доторкнувся її щоки своєю щокою. Ніби звичайний жест, але скільки емоцій він викликав в обох.

- Я так сумуватиму за тобою і твоєю магією,- тихо сказав він від чого в Аніки защеміло серце. 

- Я також сумуватиму,- прошепотіла Аніка. В її очах забриніли сльози проте вона швидко змусила себе посміхнутися. Вони ніби разом поринули у час де Джей випадково знайшов Аніку на вулиці, як їх застала буря в бібліотеці, як дівчина прокинулася і добряче злякалася, як вона вперше користувалася інтернетом і як носила одяг Сари, як познайомилася з місіс Маргарет і почала працювати в кафе... Стільки всього сталося, - зустріч з Індірою, напад фантома, потім його поміч, Яна Кастіло, шопінг, прогулянка з Кенджі, циркова вистава, перший поцілунок, башта... Та все вже пройшло. Їхній час закінчився і треба було вертатися. 

Якби ж відмотати час назад і отримати ще декілька днів, ще трохи поцілунків і розмов, слів, надій, сподівань, тепла... Та де там. Магія також має свої кордони, а часо-просторова і поготів. Тим більше, якби не випадковість моменту, якби не історія студенток, якби не Ян та його жага до поглинання чужої магії, якби не Ерерус то Аніка ніколи не потрапила б цей світ, вимір чи що воно є, не зустріла б Кенджі та Сару і не пізнала б своє перше кохання...

Якби не це все то Кенджі б спокійно жив своє просте життя, читав би, бігав, працював, навчався, жив. А тепер ? Що тепер ? Він назавжди пам'ятатиме солодкий присмак від спостерігання магії, правду про свою матір, її походження та рішення, смак губ Аніки, надію на щось інше... Але залишиться тут, в безпеці, з матір'ю і зможе лише мріяти опинитися десь далеко там.