Вартова снів

Розділ 13.

Валерія

Тіні… Після слів хлопчика свідомість послужливо підкинула спогад про кошмар позаминулої ночі з тіньовими почварами та палаючими очима.

Садівник, нянька, яку покусали собаки, а тепер ще й це… Просто збіг? Я божеволію? Чи все ж таки ні

Тривога, яка й без того насторожено причаїлася десь глибоко всередині, знову підняла голову й почала нашіптувати моєму панікуючому мозку, що потрібно забиратися із цього дивного дому. Вже! Прямо зараз! Негайно!

Та Господи, що зі мною відбувається?! Костик — дитина. А в дітей бурхлива уява, яка замість автомобільних фар бачить очі дракона, а в тіні від нічника — якогось бабая.

А я, доросла дівчина, від кількох слів семирічного хлопчика, який ще й до того мав температуру, вже почала вигадувати собі бозна-що!

Я повільно видихнула й ледь нахмурилася.

— Ти… теж мені не віриш? — Пробурмотів тим часом Костик, вдивляючись у моє обличчя.

Я всміхнулася й трохи нахилилася до малого.

— Я вірю тобі, Костику. Але ти ж розумний хлопчик і, мабуть, знаєш, що багато речей, які здаються нам дивними чи навіть страшними, насправді легко пояснити з погляду науки.

Я на мить замислилася, добираючи приклад.

— Ось, наприклад, гра світла й тіні. Можливо, у ваш двір заїхала машина й освітила кімнату фарами? Через це тобі могло здатися, що тіні рухаються якось неприродно. Ніби вони живі.

— Ніяких машин тоді у двір не заїжджало! — Сердито відказав він.

Я примирливо всміхнулася. Ну що ж, спробуємо інакше.

— А скажи, це ти повісив того монстра на дверях, щоб відлякувати інших?

Костик здивовано підняв брови.

— Звідки ти знаєш?

Я зітхнула. Усе-таки цей малий чимось схожий на мене.

— Бо я теж так робила, коли була маленькою. Мені здавалося, що найкращий спосіб відлякати щось страшне — змусити його повірити, ніби тут є хтось іще страшніший.

Хлопчик енергійно закивав.

— Бо так воно і є!

Він на мить замовк, а тоді втомлено видихнув і глянув на мене так, ніби це я була малою дитиною, а не він.

— Гаразд. Ти наче не така, як інші дорослі, тому я тобі розповім.

Костик нахилився ближче й перейшов на шепіт:

— Учора ввечері, коли почало темніти, я грався у вітальні. Софія ще була тут, але вона розмовляла зі своїм хлопцем у передпокої. І тоді…

Він ковтнув. А я, сама не розуміючи чому, раптом відчула, як напружилася.

— Світло заблимало і я почув дивний шурхіт із боку бабусиної кімнати. Туди веде маленький коридор, прямо з вітальні. Я підійшов, заглянув у прочинені двері й помітив, як під бабусині двері прослизнула кругла волохата тінь.

Волохата тінь?

— Я підбіг ближче й зазирнув у замкову щілину. — Продовжив хлопчик. — І побачив, як тінь заповзла  в бабусину шафу!

Я знов мимоволі нахмурилася. Он воно що! То ось чому він постійно коситься на власну шафу. Хоча… кругла волохата тінь? Оце так уява в малого!

— Костику, можливо, якийсь предмет просто відкинув незвичайну тінь. Наприклад, якщо в коридорі стоїть ваза з квітами чи…

— Немає там ніяких ваз! — Перебив він, похитавши головою. — Я злякався й побіг назад. Софія мені не повірила. Сказала, щоб не вигадував дурниць, і потягнула вирізати ті ідіотські гарбузи.

Він невдоволено скривився.

— А коли ввечері повернулися мама й тато, я знову побачив тіні. Вони ковзнули вздовж стіни будинку й зникли за воротами. Тільки цього разу вони не були волохаті. Але були дуже швидкі, тому я добре не розгледів, бо було вже темно…

Костик на мить замовк.

— А потім Софію покусав собака. І тепер замість неї прийшла ти.

Я мовчала. Здоровий глузд наполегливо переконував мене, що все це лише витівки дитячої уяви. Але тривога, яка вже давно причаїлася десь усередині, вперто не бажала з ним погоджуватися.

Бо, якщо подумати, чи міг семирічний хлопчик вигадати все це? Хоча чому ні? Діти й не таке вигадують. Он тобі й готовий сюжет для якогось геловінського жахастика!

— Знаєш, а ти непогана, — несподівано промовив Костик, вириваючи мене з думок. — Не така пришелепкувата, як Софія. Не люблю, коли люди сміються без причини.

Я ледь стримала усмішку.

— Тому давай не виходитимемо з кімнати, поки мама не повернеться, — запропонував він. — Мій монстр на дверях нас захистить. Я не хочу, щоб тебе теж собаки покусали. Згода?

Він дивився на мене з такою надією, що я мимоволі відчула, як щось тепле ворухнулося всередині.

— Згода, — усміхнулася я.

Мені й самій ця пропозиція здавалася дедалі привабливішою. Бо, чого вже приховувати, знову зустрічатися з іншими мешканцями цього будинку зовсім не хотілося.Та й малий починав мені подобатися.

— А ще я теж люблю тварин! — Раптом заявив Костик. — Я підслухав, як ти розмовляла з моїми батьками.

Він трохи пожвавішав.

— А ти багато знаєш про котів? Я дуже люблю котів! І взагалі всіх тварин. Але тато каже, що ми надто зайняті, щоб когось заводити. Та й навіщо? Мишей у нас немає, а собаку він теж не хоче. Каже, для охорони є сигналізація. А яка ще від тварин користь?

Я тихенько розсміялася. Он воно яке мислення в сучасних бізнесменів!

— Знаю, звісно. Я ж майбутній ветеринар. Хочеш, розповім тобі дещо цікаве про котів?

— Хочу! У мене навіть журнал є!

Костик радісно кивнув, зіскочив із ліжка й поспішив до полиці. За мить він уже повернувся, тримаючи товстий журнал із фотографіями різних порід котів. Забравшись назад під ковдру, хлопчик розгорнув його на колінах.

— А ти посидиш зі мною, якщо я засну? — Несподівано запитав він, широко позіхнувши.

Я поглянула на нього уважніше. Очі малого блищали, а на щоках проступив легкий рум'янець. Я обережно торкнулася долонею його чола. Гарячим воно не було. Схоже, жарознижувальне діяло, а нещодавня температура й пережите хвилювання нарешті давалися взнаки.

— Обіцяю, — тихо відповіла я.

І, пересівши з пуфика на край ліжка, взяла з його рук журнал.

Годинник на стіні спальні вже показував восьму вечора, коли Костик заснув посеред моєї розповіді про особливості британських котів. І я дуже сподівалася, що причиною була все-таки застуда, а не те, що я настільки нудна співрозмовниця.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше