Вартова снів

Розділ 11.

Валерія

Відкинувшись на м’яку спинку заднього сидіння таксі, я дивилася у вікно. Годинники вже перевели на зимовий час, тож близько шостої вечора місто огортали доволі густі сутінки. А сьогодні ще й опустився туман, наче сама природа вирішила додати цьому вечору трохи моторошності.

За склом автомобіля миготіли будинки, автобуси, автівки та вогні вуличних ліхтарів, які вже освітлювали дороги. Я задумливо ковзала по них поглядом, блукаючи у власних думках, які, отримавши нарешті за весь день можливість текти куди заманеться, знову повернулися до моїх химерних снів.

До того дивного падіння в нору, яке переслідувало мене останні дві ночі. Те падіння…

Я примружилася, поринаючи у спогади. Адже я вже летіла цим дивним тунелем раніше. Він снився мені ще в дитинстві. От тільки тоді я ніколи не долітала до землі, щоразу прокидаючись раніше. Ніколи. Аж дотепер… І чому ці сни повернулися саме зараз?

А тепер до всього цього додалися ще й ті голоси. І якщо тієї миті, коли я їх чула, вони здавалися настільки реальними, що, лежачи із заплющеними очима, я готова була заприсягтися, що мені це не сниться, то зараз розуміла, наскільки абсурдно все звучить.

Двері моєї кімнати були зачинені. Вхідні двері квартири — теж. Та й дядько Микола з тіткою Любою були вдома. Як хтось міг непоміченим потрапити до моєї кімнати? Ну не через кватирку ж! Дурня якась…

Мабуть, таки варто звернутися до спеціаліста щодо моїх снів. Надто вже вони реалістичні. От тільки де взяти гроші на такі обстеження? Зайвих у мене точно немає.

— Приїхали, — промовив водій, зупиняючи автомобіль і вириваючи мене із роздумів.

— Поїздка оплачена. Гарного вечора, — додав він, очікувально повернувшись до мене.

— Так, дякую. І вам! — Озвалася я й, відчинивши дверцята, вибралася з автомобіля.

Позаду почувся шурхіт шин таксі, що від'їжджало. Заглибившись у власні думки, я якось не одразу звернула увагу, куди ми приїхали. Адреса, яку вказав дядько Микола, привела мене в передмістя, де не було звичних багатоповерхівок-коробок із дитячими майданчиками та заставленими автомобілями прибудинковими територіями. Натомість тут простягався район приватних будинків, захованих за високими парканами й густими деревами.

Таксист висадив мене неподалік великих автоматичних кованих воріт, обабіч яких височіли масивні кам'яні стовпи. Від них у різні боки тягнулася висока огорожа.

Я повільно рушила до воріт доріжкою, всипаною опалим листям, яке тихо шаруділо під ногами. Дерева, яких тут, вочевидь, було чимало, продовжували скидати своє барвисте вбрання, і час від часу окремі листочки кружляли в повітрі, перш ніж опуститися на землю.

Роздивитися все довкола було складнувато, адже туман тут виявився значно густішим, ніж у самому місті. Я примружилася, вдивляючись у величезний особняк, що височів за воротами.

Будинок більше нагадував старовинний маєток, ніж сучасне приватне житло. У кілька поверхів, із темним дахом та вигадливою ліпниною на стінах. Над центральним входом здіймався гостроверхий дах, а обабіч височіли башточки, що надавали будівлі вигляду невеличкого замку. Такого, як з фільмів жахів, де в подібних маєтках неодмінно водяться привиди або мешкає якийсь багатостолітній вампір.

Дуже в тему, враховуючи, який сьогодні вечір! Я нервово хихикнула від цієї думки. Ще не вистачало, щоб до бездонних тунелів, схожих на нори, тіньових почвар, моторошних усмішок, скажених псів і дивних голосів додалися ще й привиди з вампірами! І смішно, і моторошно водночас.

Підійшовши ближче, я зауважила, що фасад особняка був прикрашений до Геловіну. Поміж колонами та навколо вхідних дверей звисали гірлянди з помаранчевих вогників, а на сходах виднілися гарбузи з вирізаними гримасами, всередині яких мерехтіло світло.

Біля самих воріт теж красувалося двійко гарбузів. Один із них мав таку широченну зубату посмішку, що я мимоволі всміхнулася у відповідь, а поруч примостився другий — із сердитими трикутними очима.

Хм… А в начальства дядька Миколи, схоже, значно сучасніші погляди, ніж у його працівників! Принаймні до Геловіну тут ставилися з неабияким ентузіазмом, зважаючи на те, наскільки неоднозначно в нашій країні сприймали це свято.

Я ще раз поглянула на освітлений особняк, поправила ремінець сумки на плечі й підійшла до одного з кам'яних стовпів, на якому виднілася блискуча панель домофона.

Глибоко вдихнувши прохолодне вологе повітря, я простягнула руку й уже збиралася натиснути на кнопку, як раптом із туману виплив крихітний вогник.

Світлячок! Він покружляв неподалік від мене, а наступної миті шугнув угору, перелетів через високі ворота й зник серед імли.

Я ще кілька секунд вдивлялася в туман. Що за дивина з тими світлячками? Завтра ж уже листопад! Чи, може, це один і той самий жучок і він мене переслідує? Маячня якась! Похитавши головою, я нарешті натиснула кнопку виклику.

Почулися два короткі гудки, і з динаміка пролунав приємний жіночий голос:

— Так?

— Добрий вечір. Мене звати Валерія, я… — Почала була я, нахилившись ближче до динаміка й поглянувши у вічко камери.

— А, так, Валерія! Нянька на вечір для нашого Костика. Проходь! — Перебив мене голос.

Наступної миті почувся клац, і невеличка хвіртка поруч із великими воротами для в'їзду автомобілів трохи прочинилася. Зв'язок обірвався.

Ну гаразд… Відчуваючи якесь дивне хвилювання, я зябко натягнула рукави куртки на долоні й штовхнула хвіртку. Щойно я зайшла, за спиною знову пролунав різкий клац, змусивши мене мимоволі здригнутися.

Це звичайний автоматичний замок. Чого ти смикаєшся, Лєро? Я похитала головою й озирнулася довкола.

Територія навколо будинку виявилася досить великою. Поміж старими деревами, чиї крони губилися в густому тумані, простягався акуратно підстрижений газон із уже пожовклою осінньою травою. Уздовж доріжок мерехтіли невеличкі садові ліхтарики, розливаючи навколо м'яке тепле світло. Трохи збоку виднілася затишна альтанка, а неподалік від неї — садова гойдалка, що проглядалася крізь туман.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше