Розділ 13. Приголомшливі зізнання Крутивуса

Коли річка зникла за чорним гіллям дерев Крутивус зупинив загін і промовив:

– Перш ніж іти дальше я маю вам дещо розповісти про свого приятеля. Справа в тому він трохи дивна людина. Вірніше буде сказати він не зовсім звичайний чаклун.

– Що ти маєш на увазі? – підозріло запитав Красносвіт.

– Він коваль-химородник, – по деякій паузі промовив Крутивус.

Всі вражено ахнули, а Дзвінка навіть опустила на землю вузлик який несла в руках. Піднявши здивований погляд на свого наставника вона запитала:

– Брате Крутивус, як же ти з ним познайомився та заприятелював?

Крутивус якось невизначено махнув рукою й відповів доньці:

– Це довга історія й зараз немає часу її розповідати. Скажу тільки те, що він добра людина і я йому довіряю сповна.

– Тоді нічого роздумувати. Пішли! – бадьоро вигукнув Інісмей й вирушив вперед.

Красносвіт невдоволено хмикнувши кілька разів сердито зиркнув на Крутивуса. Мабуть в цю мить йому хотілося сказати чимало різких слів своєму дипломатові за таке запізніле признання. Та все ж, стримавшись, князь мовчки попрямував за степовиком.

Славко чудово розумів роздратованість князя. Про химородників в князівстві ходили цілі легенди. Говорили, що всі вони – чаклуни, які не забажали коритися правилам Кодексу Білої Магії. Усамітнившись в малолюдних місцинах держави ці чародії начебто займалися недозволеними чарами створюючи різноманітні й часто небезпечні для людини й природи закляття. Досліджували й експериментували з таким ворожінням про яке краще б й не знати порядному чаклунові. Подейкували також, що химородники спілкуються з нечестивими духами й звичайній людині зустрічатися з ними не варто, хоча б тому, щоб не бути зуроченим їхнім лихим оком.    

Проте хлопець з гри знав, що більшість химородників просто надзвичайно вмілі ремісники, які часто наділяють свої вироби дивовижними властивостями. Тож незважаючи на чималий страх й численні заборони завжди знаходилося чимало відчайдухів, які все ж наважувалися навідатися до них, щоб потайки придбати для себе якусь чудернацьку майстерно виготовлену дрібничку чи амулет.

Братство Зеленої Вежі ставилося до всього цього надзвичайно негативно. Дехто з Магістрів та Майстрів Смарагдового Князівства навіть вважав химородників своєрідними помічниками Похмурих Магів, які своїми чаклунськими цяцьками схиляють довірливих людей до втрати віри в силу істинних богів й поклонінню їхнім ворожбитським атрибутам.

Проте подібні підозри ніколи не були підтвердженні реальними фактами. Ніхто не нарікав навіть на щонайменшу шкоду завдану чародійськими забавками цих дивних умільців. Тож князівські урядники мусіли залишити їх у спокої, хоча неодноразово й попереджували всю спільноту країни про можливу небезпеку.

Тож не було нічого дивного в тому, що Красносвіт так бурхливо зреагував на слова Крутивуса. В ситуації, що склалася, зв’язуватися ще й з маловідомим та непередбачуваним чаклуном було не надто розумним рішенням. Та іншого виходу в них не було. Вберегти князя від ворогів в столиці де навіть сам Перший Радник допомагав силам Зла було годі й сподіватися. Залишалося тільки довіритися долі й іти назустріч її велінню. Так міркував Славко поки вони просувалися ледь видимою лісовою стежкою.

Вечірні сутінки повільно опустилися на землю. Стало значно холодніше, повіяло пекучим північним вітром й продовжувати подорож дальше ставало все складніше. На кінець втомлена тривалою мандрівкою Дзвінка попрохала:

– Може спинимося, трохи перепочинимо й повечеряємо.

– А й дійсно, давайте передихнемо, – підтримав дівчину Славко.

– Друже Крутивус, до вашого приятеля ще далеко іти? – і собі подав голос Вернидуб.

– Та взагалі-то, не знаю, – непевно відповів дипломат.

– Як це? – роздратовано запитав Красносвіт.

– Я давно вже не був у цих місцях, – винувато виправдовувався Крутивус. – Пам’ятаю, що десь неподалік має бути невеличка хатинка, де ми колись зустрічалися. 

– Тоді треба її знайти і там зупинитися, – вирішив Вернидуб. – Переночуємо в ній, а назавтра спробуємо зустрітися з вашим приятелем.

Князь знову невдоволено хмикнув однак заперечувати своєму сотнику не став. Ще трохи проблукавши нічним лісом вони врешті-решт натрапили на скособочену дерев’яну хатку. Вояки разом з Вернидубом швидко розвели вогнище в печі й взялися за приготування вечері. Красносвіт та дівчина просто присіли біля старого по-червленого столу й весело про щось розговорилися.

Чарівники ж зайнялися створенням захисних заклять та оберегів для цієї лісової домівки. Оскільки обидва були майстрами своєї справи це у них забрало не надто багато часу. Приємний запах вареного кулішу тільки-но почав витати в повітрі, як всі можливі магічні перепони для непрошених гостей були встановлені. Для цього ворожбити використали і спеціальне чаклунське зілля, і наділені чарівною силою камінчики смарагду, і відповідні охоронні амулети. А Славко навіть огорнув зовні всю хатинку мгічним мереживом зітканим з ниток захисних чарів.

Смачно повечерявши загін почав влаштовуватися на ночівлю. Оскільки в помешканні не було ні однієї постелі вирішили, що єдина дівчина буде спати на печі, а всі чоловіки розташуються просто на земляній долівці розстеливши на ній свої товсті вовняні плащі. На варті залишився Інісмей, Вернидуб й два князівських солдати.