Глава 7.

Червень 2021 року

Ми з сином прокинулись зранку в суботу і несподівано вирішили поїхати на море. От так. Покидали речі в валізу, спакували мій робочий ноутбук, сіли в машину і вперед! Дорогою знайшли і забронювали готель на першій лінії з басейном. Вже в Миколаєві пролунав дзвінок від Сергія.

• Привіт! Ти чому не відповідаєш?
• Привіт! Відповідаю, - посміхаюсь, - Ми з Сашком вирішили поїхати на море і вже в Миколаєві!
• Вау! А чому мене не запросили? – образився чоловік.
• Запрошуємо, - вирішую я. В решті решт Сашко з Сергієм вже знайомі.
• Зкидай координати, - тут же погоджується чоловік, - В понеділок вирішу все термінове, а в вівторок я у вас, - і додає, - Дякую!

За три години ми з Сашком вже плескались у морських хвилях, а потім вечеряли в кафе на березі. Так минули два дні, а потім приїхав Сергій. Так як номер в готелі оплатила я і взяти в нього гроші навідріз відмовилась, він вирішив платити за все інше. Тож ми випробували всі розваги, які пропонувало курортне місто: підводна рибалка, водні мотоцикли, політ на літаку над узбережжям, аквапарк, катання на «банані». Не на всі екскурсії я могла їздити з хлопцями, бо мені доводилось працювати, але Сергій компенсував мені це запаморочливо-смачними вечерями з мангала: смажена риба, рапан, креветки, овочі і звісно м’ясо, під крижане біле вино. А ще ми ходили купатись вночі, поки син спав. Так ми це називали. Адже номер був однокімнатний!

• Сонечко, - останнім часом Сергію подобається так мене називати, - За два тижні в моїх батьків річниця весілля, вони хочуть влаштувати святкування в себе на дачі, нічого особливого: брат з дружиною і дітьми і я. Підеш зі мною? - говорить мені чоловік, коли ми сидимо на терасі нашого номера і дивимось на захід сонця.
• Сергію, - починаю я повільно, - Вибач, але я не готова.
• Чому? – чоловік бере мене за руку і гладить мою долоню.
• Я не впевнена, - намагаюсь відійти від пояснень, - Давай пізніше про це поговоримо?
• Добре, - цілує мої пальці, - Ми обов’язково поговоримо, - дивиться мені в очі, а я відвожу погляд.