4

Це був звичний ранок для нашої сімʼї. Звичний сніданок, звичні батькові розмови по телефону, коли всі його партнери звітували перед ним за минулий день. Все було як завжди. Крім того, що на мене вже чекав заброньований номер у готелі в іншому кінці міста. Звісно ж, на чуже імʼя. Також я зняла мінімально потрібну мені готівку, щоб ніде не розраховуватись карткою. Я не збиралась жити за батькові гроші, аж ніяк. Все було майже готово до моєї втечі. Залишилось лише дочекатися вечора, коли тато поїде на святкування свого дня народження. Тоді я й зникну. 
Я продовжувала снідати, а батько кудись зник. Та вже за хвилину повернувся дуже радісний та усміхнений, тримаючи щось в руках.

— Що таке? — я роздивилась тата з голови до ніг.

— Ох, як же…швидко йде час, — якось замріяно сказав він, — це для тебе.

— Що? — переді мною зʼявилась оксамитова коробочка.

— Це тобі передав Захар. В честь ваших заручин.

— А час тут до чого? — я підняла одну брову.

— Що моя доня вже така доросла і виходить заміж. Відкрий, глянь. Чи вгадав він твої вподобання?

Я закотила очі, бо прекрасно розуміла, що це тато попросив Захара купити це. Але в нього був якийсь надто хороший настрій, я давно не бачила його таким. То ж взяла до рук ту коробочку. Всередині була справді дуже гарна каблучка з діамантами та одним великим камінцем посередині. Я дуже любила такі прикраси, то ж навіть посміхнулась. Але як шкода, що все це мені не потрібно.

— Дуже гарно. Правда. Не терпиться одягти її, — я ще трохи подивилась на каблучку, а потім закрила коробочку.

— Сподіваюсь, сьогодні з Захаром ви проведете більше часу.Ви повинні бути щасливі та закохані. Я нікому не розповідав, що це…

— Шлюб за примусом, — я перебила батька, — давай, не соромся. Це ж правда. Ти змусив підкоритися мене, мабуть залякав Захара. І все заради чого?

— Кароліно, — батько просичав крізь зуби.

— Заради чого, тату? — я підвелась зі стільця, — що тобі дає це весілля? Чи це чергова твоя спроба взяти мене під контроль? Тепер завдяки чужим рукам?

— Я не збираюсь більше говорити на цю тему, — пробурчав тато та пішов до дверей, — сподіваюсь, сьогодні буде без запізнень.

Він пішов, а я так і залишилась стояти посеред кухні. Я давно вже не дитина. Вмію розуміти, аналізувати та логічно мислити. Купу разів, навіть коли батько намагався щось приховати, я завжди розуміла всі його мотиви та для чого він робить те чи інакше. Проте зараз переді мною була просто стіна. Порожня стіна без жодного натяку на логіку. Для чого йому видавати мене заміж за Захара? Вони ніколи не співпрацювали, батько ніяк не допомагав йому. В чому ж тут цей мотив… Мій тато дуже хитрий, але саме зараз це більше виглядає як дурість. Або ж він зовсім мене не любить, якщо готовий викинути з дому до першого зустрічного. 
Вечір настав якось надто швидко. І я відчувала якесь дурне хвилювання. Через це навіть витягла всі свої вечірні сукні, які могла б одягти зараз на день народження батька. Навіть закралась думка про те, щоб все зупинити та залишитись. Та це зʼявилось лише на мить і більше, на щастя, про такі дурниці я не думала.

— Ти ще не готова? — в кімнаті зʼявився тато, одягнений у смарагдовий смокінг. Я навіть задивилась на те, як сильно він йому пасує.

— Ні, — я заправила волосся за вуха, — як бачиш… важко вибрати сукню. Хочеться сьогодні бути найгарнішою на святі. Це ж твій день народження.

— Нам їхати десь пів години. Ми вже й так добряче запізнюємось.

— Так… а для чого тобі чекати на мене? Це твоє свято, ти мусиш бути там присутній, зустрічати гостей. А я вже потім підʼїду, коли остаточно зберуся.

— Ти в цьому впевнена? — він зміряв мене поглядом повним недовіри, — я хочу забрати з собою хлопців. Щоб були під боком.

— Ну і нехай, — я махнула рукою, — зі мною буде Максим. З ним точно нічого не станеться.

— Гаразд, — батько важко видихнув та суворо продовжив, — якщо за годину тебе не буде в ресторані, начувайся.

Гримнувши дверима, батько пішов. І я чула, як віддаляються кроки його охоронців. Посміхнулась сама собі, але потім одразу ж прибрала посмішку. Адже бідолашний Максим зараз десь солодко дрімає у своїй кімнаті після того, як я принесла йому дружній чай зі снодійним. Він мій особистий охоронець, то ж ходить за мною по пʼятах. Спочатку я хотіла довіритись йому і розповісти про свій план, але вчасно отямилась. Навіть якщо у нас з ним хороші стосунки, він все одно людина батька. Його вірний пес. І рано чи пізно, розповів би йому про все. Тоді всі мої плани полетіли б шкреберть. 
Я ще раз все перевірила, свою сумку, всі речі. Все остаточно було готове. Потім поставила на свій стіл оксамитову коробочку, показово відкривши її, щоб дати зрозуміти батькові, що всі його плани залишились в тій нещасній каблучці. Я вилізла з дому через вікно у ванній кімнаті, щоб не засвітитись на камерах, що знаходяться при вході. Дійшла до кінця вулиці, де мене чекало таксі, щоб довести до місця, де я залишила своє авто. І от цей момент. Я їду практично в нікуди, на сидінні поряд лише невелика сумка з речима. Вимкнений телефон. І це дорога у моє нове життя. 
Заселившись у готель, я відразу лягаю спати. Всередині якісь дивні відчуття, наче розумію, що тато зараз практично божеволіє. Але точно не від того, що я зникла. А тому, що його плани зазнали поразки. Та мені на це байджуе. Тому абсолютно спокійно засинаю, знаючи, що все точно буде добре. Наступного дня вирішую прогулятися місцевістю. Раніше я в цьому районі бувала можливо два рази, то ж зовсім нічого не знаю. Батько завжди намагався відгородити мене від світу, мабуть, хвилювався за мене. Але зараз це вже не має значення. Дорогою мені трапилась невелика кавʼярня, де я вирішила поснідати. За чашкою чаю я перерахувала свої гроші та зрозуміла, що цього катастрофічно мало. Потрібно знайти роботу. І тоді мій погляд зачепився за оголошення позаду баристи, що вони шукають офіціанта.

— Ем… вибаче…— я не знала, як почати.

— Щось не так? — спитав хлопець, що ще пів години тому робив для мене чай.