3

Я лежала на дивані у вітальні, здається, вже хвилин сорок. Моїм заняттям було спостерігати за тим, як краплі дощу стікають по великому панорамному вікні, утворюючи ледь не струмочки. Була жахлива злива. Жахливим був і мій настрій. Після того прийому, де батько оголосив усім, що буде весілля, життя стало нестерпним. Усі дзвонили, вітали, навіть присилали подарунки. Купа підрядників хотіли організувати це весілля, пропонували свої послуги. Звісно ж. Хто ж не хоче підлеститися до мого батька. І чомусь саме в цей час я знову згадувала про маму. Якою вона була? За що тато закохався у неї? Яким було їхнє весілля? Чи думав він коли-небудь, що вона просто втече, кинувши його самого з дитиною… Єдине я знала напевно, що батько досі кохає її. Хай би як старанно він не ховав ті фотографії поміж своїми паперами. Я тільки бачу та знаю, що він час від часу їх переглядає. А я ні. Десь віддалено памʼятаю обличчя мами, але не збираюся постійно нагадувати собі про неї. Адже вона залишила мене. Пішла та жодного разу не повернулась, не дізналась, як у мене справи. А найгірше, я думаю, що саме через неї батько став таким жорстоким та владним. Звʼязався з цим бізнесом і взагалі…

— У тебе що нема справ? — мої думки розвіяв, як завжди невдоволений голос.

— Я зайнята, ти не бачиш? — тихо пробурмотіла я.

— Кароліно, якби я ось так просто лежав та дивився у вікно, ніколи б не досягнув того, що маю.

— Чого? — я різко підскочила на дивані та стала на рівні ноги, — наркоімперії? Скільки ти вже встиг продати з минулого разу? 

— Добирай слова…— він процідив крізь зуби. Останнім часом наші стосунки з батьком зійшли нанівець. В його голові була лише вигода. Навіть мене він вирішив вдало «продати».

— Бо що? — я сіпнула головою і підійшла ближче, — що ти ще вигадаєш, щоб принизити мене? І так віддаєш заміж за першого зустрічного.

— Скоро мій день народження, — батько проігнорував все, що я сказала. Він постійно це робив, коли я була для нього незручною.

— Так, я памʼятаю. Подарунок загорнути у червоний папір чи золотий? — я скривилась від якоїсь образи.

— Поїдеш і запросиш Захара. Особисто. Нехай я тільки дізнаюся, що ти відправила когось з охорони.

— Он як, — я розсміялася, — то я тепер буду курʼєром твоїх доручень? Думаєш, те що ми дві хвилини поговоримо, зробить нас ближчими? Що після цього я на крилах кохання полечу одружуватися з Захаром?

— Він впевнений чоловік. Можливо, хоч йому вдасться підкорити твій норов. Шкода, що…— батько різко замовк, міцно стиснувши губи в тонку лінію.

— Що я схожа на свою матір, — тихо продовжила я замість нього. То за це ти покохав її? За норовливий характер?

— Їдь до свого нареченого, — холодно відповів батько.

— Ні, — байдуже сказала я та повернулась на диван, — сьогодні жахлива погода, не хочеться виходити з дому. І кажуть, що так буде до кінця тижня. То ж доручи це комусь іншому.

Але наступного дня природа зіграла зі мною злий жарт і з самого ранку яскраво світило сонце. Ні натяку на вчорашню зливу чи на негоду, яка б насувалася. З батьком ми снідали мовчки. Час від часу він кидав на мене деколи осуджуючий, деколи вимогливий погляд. Та я не піддавалась на це, лише колупалась у своїй тарілці.

— Здається, — тато розвернувся до вікна, а потім витер серветкою губи, — погода сьогодні неймовірна.

— Не здивуюся, якщо ти й до цього якось причетний,  — пробурмотіла я собі під ніс.

— Кароліно, це важливо. Для всіх навколо ви тепер пара, заручені. То ж на всіх заходах маєте зʼявлятися разом. Тому я хочу, щоб саме ти запросила Захара. Зроби, будь ласка, хоча б це.

— Добре! — я нервов кинула серветку на стіл, спостерігаючи, як кутики губ батька полізли догори. Так, він домігся свого, як завжди. Витончено та маніпулятивно.

Їдучи в авто, я міцно стискала кермо. Ця розмова з татом ще раз підтвердила те, що я вже так давно задумала. Я маю втекти. Якнайшвидше. Щоб не вийти заміж та звільнитися від ярма татових планів на мене. Я люблю його, але… Не бажаю бути частиною його жахливої імперії. 
Батько сказав, що Захара можна знайти в його клубі і я вже декілька хвилин сиділа в авто, не наважуючись вийти. Не те, щоб я боялася. Мене просто бісило, що я знову піддалась на татові бажання. Але я не могла стирчати тут довго, то ж все-таки вийшла надвір. За декілька кроків до входу до мене звернувся хлопець.

— Добрий день. Ви до нас в клуб?

— Ні. Я до Захара. Передайте йому, він знає про мене, — я сказала це просто так. Хотілося трохи полоскотати йому нерви.

— Так, звичайно. Хвилинку, ходімо за мною, — ми зайшли всередину, хлопець зник, а я залишилась чекати біля невеликого коридору. За якийсь час він повернувся і запросив за собою. Клуб був справді вражаючим, мені навіть сподобалось, чого я не очікувала. Той хлопець відчинив мені великі двері та практично при вході на мене вже чекав Захар.

— Кароліно? Яким…вітром? — чоловік здавався розчарованим, та всіляко намагався це приховати.

— Ого, як ти страшенно радий мене бачити, — я закотила очі і тим же часом оглянула кабінет, — аж неприємно стало.

— Вибач, я просто чекав на іншу зустріч. Та це неважливо. То чого ти тут?

— Батько вирішив, що тепер може використовувати мене як посильного. Особливо до тебе, — я впевнено пройшла по кабінету та сіла на невеликий диван.

— Чого він хоче? 

— Скоро у нього день народження. Чергова вечірка. Запрошує нас як пару, — я скривилась, — але я взагалі не хочу туди йти. У мене інші плани. 

— Сподіваюсь вони повʼязані з тим, як уникнути цього весілля? Хоча я навіть не давав на це згоди, твій батько сам…

— Ти думаєш я давала!? — мене розізлили його слова, то ж я підірвалась з місця та підійшла ближче до Захара, — мій батько думає, що може керувати долями людей, як йому захочеться. Бо він весь такий крутий. Але це не буде тривати вічно.

— Я зрозумів тебе, — Захар відреагував на диво спокійно. То ж я спробувала теж заспокоїтись, щоб не виглядати істеричкою.