2

Коли мені двадцять сім.

— Це все? — я скептично оглядаю батька, який так і застиг у своєму кріслі в дурнуватій позі.

— Поки що так. Сподіваюсь на твою розсудливість. Розуміння того, що це потрібно. В першу чергу тобі.

— В першу чергу мені… навіщо? — я розвела долоні, — щоб що? Ще сильніше затиснути мене у свої кайдани?

— Кароліно…— він не хоче злитися, але ці слова таки процідив крізь зуби.

— Я не потребую твоїх, ем, жестів щирої доброти. Чи турботи. Чи що ти там вкладаєш у цю всю ситуацію, але я проти.

— Це не обговорюється. Ти вийдеш заміж.

— Ні! — хочеться просто підірватися з місця, — навіть не мрій про це. Я не вийду заміж за того, кого ти обрав для мене.

— Твій Артем покинув тебе. Використав. А ти досі страждаєш? — батько примружився.

— Це все сталося через тебе! — все ж я не витримала і підвелась на рівні ноги.

— Я вже говорив з твоїм нареченим. Він взагалі першим спитав про тебе, а я зрадістю погодився. Тому що це хороша людина, отже жодних проблем. Він теж згідний на якнайшвидше ваше одруження.

— Теж, це ти і він, так? Бо я ніяких згод не давала, нічого не підписувала…

— Кароліно, все, — він гримнув по столу і я мало не підскочила, — це більше не обговорюється. Скоро ви познайомитесь. Чекай. Я тобі повідомлю.

Я демонстративно махнула своїм волоссям і розвернувшись, пішла геть з батькового кабінету зі стисненими в кулаки пальцями. Невже він думає, що й надалі зможе так легко мною керувати. Як би не так! Я вже не та маленька дівчинка, що вірила в його всі слова та виправдання і вважала, що він все робить правильно. Після історії з Артемом я глянула на тата наче іншими очима. А він більше і не приховував від мене того, чим займається. Але те, що якісь підлітки хотіли вкрасти в нього товар моїми руками його дуже роздратувало. Але отримала уявних стусанів чомусь я. Він не шукав Артема та його дружків. Хоча… я б цього дуже хотіла. Ще хоча б раз побачити його. Та плюнути поміж очі! 
Я так поспішала, біжучи сходами, що не помітила, як перекинула відро з водою, якою прибиральниця протирала перила. Вона щось кричала там мені вслід, але це не варте моєї уваги. Я поспішала в підвал. Щоб зняти свою напругу та злість, боксуючи важку улюблену грушу. Лише тут я можу хоч якось привести себе до тями та не виплескувати лють на всіх навколо. Ну хіба що може трохи. 
А потім настав той дурнуватий день. Коли батько влаштував черговий «зʼїзд» своїх дурнуватих друзів і в цей вечір він хоче познайомти мене з тим моїм нареченим. Я лише сподіваюсь, що той чоловік не татова вікова категорія, бо він може вигадати всяке.

— Ти ще не готова? — батько витріщився на мене, поки я лежала у вітальні на дивані та дивилась фільм на планшеті.

— Я нікуди не поспішаю. Можеш не заважати?

— Гості вже всі тут, Кароліно. Ти хочеш осоромити мене?

— Це твої гості, тату-у-у. Йди і розважай. А якщо ти даси їм один зі своїх незаконних пакетів, то вони навіть і не помітять мою відсутність…

— Замовчи, Кароліно. Ми вже про це говорили…

— Так, — я розлючено відкинула планшет, — ти обіцяв, що більше не будеш труїти людей. А що ми маємо натомість? Три вантажівки. І я чудово знаю, що там не ліки, як ти розповідаєш.

— Ти знову залізла до мого кабінету!? — батько побагрянів від злості і в нього на обличчі проступив піт.

— Гарного вечора, — я спеціально пройшла якнайближче біля нього, щоб він вдихнув аромат. Так, я любила злити його свої ванільними парфумами. Такими, як і в моєї непутящої матері. 
Я зачинилась у своїй кімнаті і навіть не думала виходити. Проте за якийсь час до мене почали долітати гучні розмови та сміх, що звучали в нашому залі для гостей. І я подумала, що все ж так само хочу трохи розважитись. І в цей же момент під моїми дверима зʼявився охоронець, що передавав від батька вимогу вже і негайно прийти. Ну гаразд, якщо він вже так хоче…  
Але я не встигла спуститись, як відразу ж тато налетів на мене.

— Нарешті, — він шепотів, але сичав крізь зуби, — людина вже зачекалася.

— Ще раз відчитаєш мене за запізнення, я зачинюсь в кімнаті і більше ніколи не вийду. Скажеш всім, що…

— Та ходімо вже, — він потягнув мене за собою і я піддалась.

Тато привітався з кимось, але я не піднімала голови, бо мені було байдуже. А потім сказав комусь, що ми нарешті прийшли. То ж я різко знайшла поглядом того, кому це адресувалося. Ну, на щастя, чоловік був молодий. Але в нього просто на обличчі було написано, що він самозакоханий нарцис.

— Мене звати Захар, — сказав той чоловік і награно посміхався, щоб справити враження. Я лиш зміряла його поглядом та закотила очі. Якщо це і є мій наречений, то тоді я точно влипла.

— А це моя донечка Кароліна, — батько підштовхнув мене за спину, наче малу дитину, яка не хоче обійматися з дурними старими родичами.  
Між нами була максимально неприємна напруга, наче кожен з нас взагалі не хотів тут знаходитись. І це зародило в мені іскорку надії. Потім батько стратегічно покинув нас і сказав знайомитись. Я провела поглядом тата, що швидким кроком зникав у натовпі і хотілося його облаяти.

— Як же всі ви мені набридли, — сказала я, відірвавшись від споглядання, — нащо тобі цей шлюб? Хочеш стати партнером мого тата? Міг би й інакше щось вигадати, його бізнес величезний з купую різних гілок. Чи ти можеш лише одружуватися? — я скривилась, бо, мабуть, все так і було.

— Та взагалі-то твій батько сам прийшов до мене і запропонував це. Якщо чесно, я сам не в захваті від цієї ідеї.

— То це все ж таки він вигадав? От брехливий…— я стримувалась, щоб просто не кричати.

— Ну мене тішить, що тобі це не подобається, — впевнено сказав Захар.

— Ти не хочеш весілля? — я відверто здивувалась.

— Аж ніяк. Це зовсім не в моїх планах.

— Чудово, — я не вірила своїм вухам, — проте від мого батька так легко не спекаєшся. Якщо він щось хоче, то майже завжди це виконує.

— То що нам робити?