Зберегти у камені

Глава 5

Продавець помітив пропажу, і гучний крик розрізав площу. Люди почали обертатися до прилавка і збиратися навколо.

Кайрон тільки посміхнувся, йдучи далі від галасу, пробираючись до справжнього порушника.

Спершу повільно. Він легко ковзав між людьми, майже не привертаючи уваги. Та чоловік попереду нервово озирнувся і прискорив крок.

Кайрон миттєво підлаштувався і теж прискорився. Натовп розступався майже непомітно. Він проходив між людьми, наче знав, куди кожен зробить наступний крок.

Злодій відчув погоню і озирнувся ще раз. Їхні погляди зустрілися на коротку мить.

І чоловік кинувся тікати.

— Нарешті, — сказав Кайрон собі, усміхнувшись ширше.

Пил під ногами здіймався маленькими клубами. Люди відступали вбік — чоловіки в коротких лляних накидках, жінки у світлих сукнях із важкими намистами на шиях. Хтось сердито притискав кошик до грудей, аби його не зачепили; інший вигукував щось сердите; хтось здивовано дивився вслід. Осел, якого вів старий чолов’яга, раптово заволав, коли повз нього промчали обидва. На пласких дахах діти повисовувалися через край, дивлячись на погоню.

Злодій пірнув у вузький прохід.

Кайрон навіть не сповільнився. Він відштовхнувся рукою від глиняної стіни, різко змінив напрям і проскочив у провулок. Сонце зігріло шкіру, нагадавши прихований під нею жар. Мідне волосся раз у раз вибивалося на очі під поривами вітру.

Тут було темніше.

Запах пилу змінився запахом води і мокрої глини. Десь поруч хлюпала вода з розбитого глечика.

Злодій видерся на низький кам’яний виступ і стрибнув через купу кошиків.

Кайрон засміявся.

— А ти впертий, чи не так?

Він не намагався обійти. Один стрибок — і він перелетів через кошики, приземлившись майже без звуку.

Тепер відстань швидко скорочувалася.

Злодій озирнувся ще раз. І зробив помилку. Його нога зачепила край каменя. На секунду він похитнувся.

Кайрон наздогнав його, різко смикнув за комір — і, використавши цей рух, легко опинився попереду.

Злодій не втримався на ногах і опинився в пилу. Кайрон коротко засміявся; напруга ще не вийшла з тіла, і біг тривав десь під шкірою.

Торбинка випала з руки злодія, вдарилася поруч — Кайрон підняв її. Підкинув у руці.

— Гарно зроблено, — видихнув він. — Досить чисто.

Злодій хапав повітря ротом і дивився широко розплющеними очима. Він почав потроху відповзати від хлопця прямо по пильній вулиці.

— Хто ти такий?!

— Сьогодні? — посміхнувся Кайрон. — Той, хто бігає швидше.

Він підкинув торбинку. І ще раз. І кинув у руки чоловікові. Той зловив, розгублено дивлячись на нього.

— Навіть не змусив мене постаратися, — додав Кайрон. — То навіщо тікати?

Із другого поверху хтось вихлюпнув воду просто перед злодієм.

Перш ніж чоловік встиг щось сказати, Кайрон розвернувся. Він легко вистрибнув назад на широку вулицю.

Ринок усе шумів, наче нічого й не сталося.

Кайрон врозвал пішов назад. На обличчі була та сама задоволена усмішка.

Ліарра спочатку йшла з Мейрою та Ареном. Але ринок був занадто гучним, занадто строкатим, і увагу постійно відволікали нові запахи. Десь неподалік різали гранат.

У якийсь момент вона зупинилася. Повітря тут пахло інакше — гіркувато, як дим, змішаний із медом.

Вона повернула голову.

Трохи далі стояв невеликий столик, заставлений маленькими посудинами. У кожній тлів порошок або лежали смоли.

Продавець розтирав щось у кам’яній ступці. Запах став сильнішим. Позаду дві жінки сперечалися про ціну олії.

Ліарра підійшла ближче.

— Що це?

Чоловік підняв очі.

— Пахощі, пані. Добрі пахощі.

Він відламав маленький шматок густої темної смоли і поклав на жарину.

Дим піднявся тонкою спіраллю.

Ліарра вдихнула. Запах був глибокий і теплий. У ньому було щось від ладану з храму, але м’якше.

— Гарно, — прошепотіла вона.

Продавець задоволено схилив голову.

— Для храму. Або для дому.

Ліарра провела пальцями по обрису диму, дістала шматочок золота.

І відчула, що хтось стоїть надто близько; тінь лягла на камінь під ногами. Люди самі почали розступатися. Хтось опустив очі. Продавець швидко прибрав зі столу найкращий товар.

— Дорогу, — прогремів чоловічий голос.

Грубий. Звиклий до того, що його слухають. Ліарра спокійно продовжувала розглядати пахощі.

— Тут достатньо місця.

Чоловік зробив крок ближче. Світлий одяг був майже без пилу — рідкість для ринку. На широкому комірі сині й зелені вставки з каменю ловили сонце, а пальці важкі від золота. За плечима стояли двоє стражників.