Донгарти забігли до бібліотеки й подалися просто до столу, за яким зазвичай сиділа Ярина. Скреґ був тут, Любчик теж. Ільса дрімала в кріслі, схилившись над розгорнутою книжкою. Самої Вербицької ніде не було.
— Ільсо, підйом! У нас термінове замовлення, — Жак торкнув її за плече.
— І де Ярина? — запитав Жан, оглянувши сусідній ряд столів.
Ільса розплющила одне око.
— М-м-м… Що у вас уже за халепа? Такий чудовий сон перервали. А раптом віщий?
— Замовлення! Термінове!
Ільса відкинулася на спинку крісла й замріяно глянула на стелю. Ще мить тому вона кружляла у вальсі з куратором, і їй кортіло бодай подумки дотанцювати до кінця.
— Почекають, — промуркотіла вона. — Уже вечір.
— Бургомістр не чекатиме. Такі замовлення не щодня прилітають, це питання репутації… — Жак простежив за її поглядом, теж глянув на стелю й махнув рукою. — Кому я розповідаю? Літає десь у мріях.
Він повернувся до брата й понизив голос. З-за сусіднього стелажа вже визирали двоє студентів.
— Жане, скликай усіх до вітальні факультету. Терміново. А я перенесу зустріч на завтра.
Жак пішов, бубонячи щось про репутацію. Жан провів його поглядом і повернувся до гобелена з драконом. Любчик завмер на вишитих грудях, розклавши крила так, що його легко було прийняти за прикрасу.
— Любчику, де Ярина?
— Була тут, — відповів метелик, не зрушивши з місця. Вусики, щоправда, ворухнулися. Він саме видивлявся Скреґа, який причаївся за ніжкою крісла й уже підібрав під себе задні лапи.
— Дурдом, — пробурмотів Жан. — Ільсо, як побачиш Ярину, передай. Через годину у вітальні. Загальний збір «7Я і Ко».
Ільса кивнула й підняла книжку трохи вище. Щойно Жан відійшов, Скреґ стрибнув. Любчик випурхнув з-під самої його лапи, а кіт повис кігтями на драконовій шиї.
— А бургомістр, виходить, таки почекає, — сказала Ільса й перегорнула сторінку.
