Єдине, що тримало Ярину при здоровому глузді, — настоянка бадьорості за власним рецептом і сума на рахунку, яка за три тижні помітно зросла. Самі ж три тижні злилися в один нескінченний марафон: навчання, домашні завдання на перервах, їжа на бігу й замовлення, замовлення, замовлення.
Оголошення Жак прибрав, але задоволені клієнти вже розповіли про них знайомим. Знайомі мали родичів, сусідів і власні крамниці, які теж потребували ремонту. Жанів манускрипт коротшим не ставав, хоча закреслених рядків у ньому побільшало.
Увесь старий центр уже блищав краще за центральну площу Кліфтона, якою так пишався бургомістр. Ярина бачила це переважно дорогою від одного замовника до іншого. Милуватися результатами не було коли: треба було встигнути повернутися до відбою й хоч трохи підготуватися до наступного дня.
У цьому хаосі навіть довелося скасувати вечерю в маман, що трохи тішило. Пані Донгарт передала, щоб вони не забували їсти, й гостинці, які зникли швидше, ніж Жан устиг розгорнути список робіт.
Сьогодні дівчата нарешті вперли руки в боки й витребували собі вихідний. Жак почав було пояснювати, що вони вже домовилися, але Ільса попросила показати, де саме стоять їхні з Яриною підписи. Після цього домовлятися довелося заново.
Прокинувшись близько полудня, Ярина ще трохи полежала, прислухаючись до тиші. За дверима ніхто не кликав збиратися. Ільса сиділа на своєму ліжку й розбирала стрічки, а на стільці чекала чиста сорочка. Можна було неквапливо прийняти душ, одягнутися й навіть не пити настоянку.
Коли Ярина повернулася, подруга запропонувала заплести їй волосся. Вона охоче сіла спиною до Ільси й заплющила очі. Гребінець обережно пройшов від потилиці до кінчиків; Ільса розділила пасма й почала тихенько нашіптувати, перебираючи їх пальцями.
Ярина слухала нерозбірливі слова, поступово розслабляючись. Ніхто нічого не вимагав, не підсовував розрахунків і не запевняв, що до наступного клієнта зовсім близько. Вона була майже щаслива.
— Волосся після твоїх шепотків просто шовкове, — сказала вона, торкаючись вільного пасма.
— Це наш секретний замовний шепіт. Передається з покоління в покоління.
— Шкода, що мені ніяких сімейних знань не дісталося. Я перша відьма за багато поколінь. Не те що в сім’ї — у всьому селі.
Ільса ненадовго спинила пальці, потім продовжила плести.
— А хто тебе вчив, коли сила прокинулася?
— Ніхто. Я й не знала, у кого питати. Злякалася, що комусь нашкоджу, та втекла до лісу.
Про це було легше говорити, сидячи спиною до подруги. Тепер, після занять і всіх їхніх пригод, тодішній страх здавався далеким, але Ярина добре пам’ятала, як прислухалася до себе, не розуміючи, чого чекати наступної миті.
Ільса підхопила ще одне пасмо.
— Мене з дитинства вчили. Спочатку дивилася, потім повторювала. Дещо пам’ятаю стільки, скільки себе.
— От бачиш. А я навіть за волоссям чаклунством доглядати не вмію.
— Цього навчу.
Ярина всміхнулася й зручніше вмостилася на стільці. Ільса доплела косу, перев’язала її стрічкою, проте вставати не поспішала.
— А можна спробувати дещо інше, — задумливо сказала вона. — Ритуал пам’яті роду.
Ярина повернулася до неї.
— Це щоб згадати те, чого мене не вчили?
— Можливо, у твоєму роду щось збереглося. Якщо відьом давно не було, це ще не означає, що від них нічого не залишилося.
— І я одразу знатиму всі ваші секретні шепотки?
Ільса засміялася й легенько потягнула її за кінець коси.
— Наші — навряд.
