Учорашні п’ятдесят золотих гріли душу навіть зранку. Ярина встигла здати доповідь пані Зельман, не отримати нового завдання й тепер збиралася спокійно поснідати. Ільса вже притримувала для неї місце. Побачивши Ярину, Жак посунувся й задоволено потер долоні.
— Гарно ми вчора попрацювали. Завтра маман дооформить патент, і можна розгулятися. Бо в нас уже черга.
Ярина поставила сумку на лаву.
— Яка черга? Ти казав — пару замовлень.
— Ну, не пару…
— Скільки?
— Триста п’ять, — відповів Жан, дістаючи з кишені згорнутий манускрипт. Золоті цифри на верхньому краї спалахнули, і він виправився: — Триста шість.
— Куди я потрапила… — Ярина сіла й узяла чай, який мовчки підсунула Ільса.
Жак перехопив манускрипт і розгорнув. Пергамент ковзнув між тарілками, звісився зі столу й покотився під лаву. Ярина встигла притиснути його ліктем, перш ніж він потягнув за собою чашку.
— Тут усе є: замовник, адреса, що треба зробити, — пояснив гном, піднімаючи верхній край.
— Коли ти встиг?
— Оголошення працює, — озвався Жан.
Ярина перевела погляд на молодшого брата. Той уже не всміхався так широко, але й винним себе не вважав.
— А звідки інакше взяти клієнтів?
— Учора двоє були. Сьогодні триста шість. У нас навчання, Жаку.
— Там не всі на сьогодні, — заспокоїв її Жан.
Ільса прикрила рот долонею. Ярина поставила чашку, щоб не розхлюпати чай.
— Як добре. Бо сьогодні в мене заняття. І завтра теж. А в проміжках, уявляєте, треба ще готуватися до наступних.
Жак почав збирати пергамент на вільний стілець. Щойно він підтягував одну частину, інша сповзала на підлогу.
— Я строків усім не називав.
— Усім? — перепитав Жан, облишивши спроби йому допомогти.
— Тільки тим, із ким говорив особисто. Я ж бачив, як ми вчора впоралися.
Ярина мовчки дивилася на нього. Одна вдала година роботи обернулася сувоєм замовлень, який уже потребував окремого місця за столом. П’ятдесят золотих досі гріли душу, але бажання жбурнути в Жака чимось важким поверталося.
Ільса підсунула їй тарілку.
— Спершу поїж. На голодний шлунок ти його точно приб’єш.
Підійшли Гриць та Аелін — обидва з книжками, а в ельфа між сторінками ще й стирчали списані аркуші. Гриць підняв зі стільця пергамент, передав Жакові й сів.
— Це що?
— Наші замовлення.
Жан показав золоті цифри. Аелін перечитав число, поклав книжки на стіл і підтягнув до себе край сувою.
— Треба розділити за обсягом роботи.
— І за матеріалами, — додав Гриць, нахилившись над записами. — Тут лише адреси й побажання?
Жак заходився пояснювати. За хвилину вони вже втрьох розбирали якесь замовлення, а Жан шукав перо. Ярина нарешті взялася до сніданку. Принаймні тепер список потрапив до тих, хто збирався спочатку порахувати, а потім працювати.
Аелін витяг чистий аркуш і звільнив для нього місце між чашками.
— З урахуванням занять, домашніх завдань і відновлення резерву можемо виділяти приблизно три години на день. Треба ще залишати магію на практику.
— І поїсти коли-небудь, — додала Ільса.
Гриць посунув до нього тарілку, яку той відставив за книжки. Аелін узяв шматок хліба, не відриваючись від записів.
— За три години — не більше п’яти дрібних замовлень або трьох середніх. Великі краще залишати на вихідний.
Ярина глянула на сувій. Навіть без докладних розрахунків було зрозуміло, що черга розтягнеться надовго. Жак теж це збагнув і вже уважніше слухав, поки Жан нарешті знайшов перо та передав ельфові.
Діоніс підійшов, коли вони почали звіряти розклад занять. Привітався, потягнувся сісти біля Ільси й помітив пергамент, який знову сповзав із Жакових колін.
— Щось сталося?
— У нас черга, — пояснила Ярина.
Жак підняв верхній край сувою. Діоніс простежив поглядом до нижнього, що лежав під лавою, і мовчки сів.
Золоті цифри знову спалахнули. Ярина побачила це першою.
— Жаку, прибери оголошення.
Він глянув на нове число і сперечатися не став.