Пари. Студенти. Криворукі студенти. Криворукі безголові студенти.
До вечора Рованові здавалося, що останніх в академії щороку більшає. Інакше пояснити, чому після докладної демонстрації та двох попереджень хтось однаково робить саме те, чого робити не можна, він не міг.
Іноді він шкодував, що взагалі в усе це вплутався. Сидів би собі в столичному бюро некромантії, упокоював раз на пів року кількох особливо буйних мерців і не нервував. Мерці принаймні не запевняли перед цим, що все зрозуміли.
Та ні. Схотілося загадки порозгадувати.
Рован поклав на стіл стос самостійних робіт, стягнув викладацьку мантію й кинув на спинку крісла. Під нею знайшовся аркуш зі змальованими з артефакту символами. Він витяг його, відсунувши студентські каракулі, й нахилив ближче до лампи.
Ті самі знаки. За час його відсутності зрозумілішими не стали.
Переклади окремих символів, які вдалося відшукати, не просували його ні на крок. У різних джерелах траплялися схожі накреслення, проте збіг зовнішнього вигляду ще нічого не доводив. Варто було спробувати скласти з них щось ціле, як виходила нісенітниця. Або він помилявся у значеннях, або читав не в тому порядку, або пропускав щось настільки очевидне, що колишнім власникам артефакту й на думку не спало б це пояснювати.
Остання можливість дратувала найбільше.
Рован перевернув аркуш, хоча вже робив це раніше. Подивився на знаки з іншого боку й поклав назад.
— Оресте.
Скелет з’явився у дверях. Рован підсунув до нього самостійні роботи.
— Перевір. Правильні відповіді в мене на столі. Хто помилився — не здав.
— Так, пане. Буде зроблено.
Орест забрав стос, вирівняв краї й залишився стояти, очікуючи наступного доручення. Рован зібрав свої записи. Один аркуш причепився до нижньої роботи; довелося витягти його з-під кістлявих пальців.
— Скреґа погодуєш, коли прийде. Щось я його сьогодні не бачив.
— Так, пане. Буде зроблено.
Рован глянув на порожнє крісло. Зазвичай у цей час кіт уже займав його або нагадував, що вечеря запізнюється. Утім, шукати фамільяра по всій академії після першого ж дня занять він не збирався. Зголодніє — повернеться.
— Я у вежі.
— Так, пане.
Рован затримав на Оресті погляд.
Скелет стояв нерухомо, притискаючи до грудей студентські роботи. Ані запитань, ані заперечень. Ідеальний помічник.
І цей бісить.
Рован забрав записи, знайшов під мантією потрібну книгу й вийшов із кабінету, поки не вигадав нових доручень.
До вежі доведеться йти пішки. Сама ця думка остаточно зіпсувала рештки настрою. Жоден із відомих йому порталів не дозволяв перенестися просто всередину. Він пробував достатньо разів, щоб перестати списувати невдачу на неточність побудови, але пояснення досі не мав.
Якби хоч знав причину, можна було б шукати спосіб її обійти. Натомість вежа просто змушувала його щоразу долати весь шлях власними ногами.
В академічному коридорі було ще людно. Двоє студентів біля вікна побачили його й одразу припинили розмову. Рован пройшов повз, не сповільнюючись. Сьогодні йому вже вистачило і запитань, і відповідей, особливо неправильних.
Лише діставшись вежі, він відчув, як потроху відпускає напруження. Тут принаймні ніхто не збирався просити дозволу повторити невдалий дослід, бо «минулого разу майже вийшло».
Рован поклав книгу, розклав записи й наблизив лампу. Перш ніж знову взятися за символи, звірив змальоване з артефактом. Риска за рискою, вигин за вигином — усе було точно. Жодної пропущеної позначки, якою можна було б пояснити невдачі.
Він сів і розгорнув книгу на закладці. На полях власних записів уже стояли кілька можливих значень одного знака. Рован перечитав їх, тоді закрив долонею, щоб не підганяти побачене під попередні здогадки.
Якщо переклад окремих символів нічого не давав, доведеться ще раз перевірити, чи правильно він узагалі їх розділив.
Рован узяв чистий аркуш і почав змальовувати напис заново.