Ваміт. Особливо обдаровані

Глава 21

— Ми ж попередили, що прийдемо з друзями, — нагадав Жак.

— З друзями, любий, — маман виразно глянула на Ільсину руку на його лікті. — Проходьте вже. Дівчата, ви хоч поснідали?

— Не встигли, — відповіла Ярина.

Господиня зупинилася й озирнулася на синів. Жан за її спиною насупився на брата, хоча той іще не встиг нічого сказати.

— Чай прохолоне, мамо.

Це подіяло. Маман повела їх до вітальні, дорогою розпитуючи дівчат, чи не змерзли вони. Ярина відповідала й намагалася роздивитися будинок. На стіні між високими вікнами висів родинний портрет: суворий бородань у кріслі, господиня поруч і двоє малих гномів біля її спідниці. Один міцно тримав другого за зап’ясток. Ярина мимоволі глянула на братів. Жан саме притримав Жака за рукав, пропускаючи дівчат уперед.

У вітальні пахло випічкою. На столику перед диваном стояли чашки, варення й тарілки з пиріжками. Біля господининого крісла лежало кілька книжок; принесений том вона поклала зверху, закладкою донизу, й одразу взялася наливати чай.

Ільса сіла поруч із Жаком, Ярина — із Жаном. Маман роздала чашки, посунула до дівчат частування й лише тоді вмостилася сама.

— Їжте, любі. Хлопці могли б і раніше сказати, що ви прийдете.

— Ми теж дізналися тільки вранці, — зізналася Ільса.

Жак поправив манжету, уникаючи материного погляду. Ярина взяла пиріжок, щоб приховати усмішку, і мало не заплющила очі від задоволення. Тісто було тонке, начинка — ще тепла, з м’ясом і перцем. Після вчорашньої ночі та поспішних зборів їй уперше за ранок нікуди не хотілося бігти.

Жан зачекав, поки мати відп’є чаю.

— Мамо, ми до тебе у справі.

— Слухаю, любий.

Він поклав чашку на блюдце й коротко глянув на Ярину. Та дожувала, готуючись пояснювати про фірму, але гном уже повернувся до матері з похмурим обличчям.

— Ми не можемо покинути дівчат напризволяще. Вони втратили роботу через нас.

Маман перестала всміхатися.

— Що ви знову зробили?

— Після тієї пригоди в місті нас звільнили з таверни, — пояснила Ярина.

— Обох, — додала Ільса.

— Але ж таверну ви відновили?

— Відновили, — підтвердив Жан. — Тільки господар однаково їх звільнив.

Ярина опустила очі на тарілку. За теплим чаєм у затишній вітальні згадувати про це було чомусь прикріше. Вона ж працювала, брала зайві зміни, поверталася до академії втомлена, коли інші вже відпочивали. Тепер знову доведеться рахувати кожну монету й думати, на чому заощадити.

— Ми хочемо працювати разом, — продовжив Жан. — Брати ремонтні замовлення. Самі оформити фірму й узяти дівчат на роботу не можемо, а без заробітку їм доведеться за все брати в академії в борг.

— Так вони своє навчання до старості відпрацьовуватимуть, — підхопив Жак і накрив Ільсину руку своєю.

— І заміж не вийдуть, — зітхнув Жан.

Ярина повільно повернула до нього голову.

— І діток не народять… — додав Жак.

Маман притиснула пальці до грудей.

— Біднесенькі… І онучики мої…

Ільса опустила очі. Ярина бачила, як у неї затремтіли кутики губ, і легенько торкнула її туфлю носком. Сама вона дивилася на свою чашку, намагаючись не уявляти тих онучиків, яких брати щойно позбавили майбутнього.

Жак подався до матері. Брови в нього зійшлися над переніссям, очі округлилися, а плечі так і поникли. Поруч Жан тяжко видихнув.

— Може, ти нам допоможеш, мамо?

Господиня розгублено глянула на дівчат, потім знову на синів.

— Як же ж я допоможу бідним дівчаткам?

— Оформиш фірму на себе, — відразу відповів Жак.

Ільса міцніше стиснула його пальці. Гном ледь помітно сіпнувся, а Жан поквапився пояснити:

— Працюватимемо ми, мамо. Усі семеро. Самі шукатимемо замовлення й виконуватимемо їх. Нам потрібна твоя допомога з оформленням.

Маман повільно забрала руку від грудей і взяла чашку.

— То ви вже й це обміркували.

— Треба ж якось давати собі раду, — відповів Жак.

Вона відпила чаю й повернулася до Ярини.

— А ви самі цього хочете, люба?

— Хочемо. Нам потрібен заробіток. І ми вже знаємо, що можемо працювати разом.

Ільса кивнула на підтвердження, вивільнила руку й узяла свою чашку. Жак устиг перехопити чайник і долити їй чаю, хоча вона майже не пила.

— А ще нам потрібно зберегти права на наші розробки, — додав Жан. — Якщо оформлятимемо їх на фірму, академія не зможе забрати все собі.

Маман замислилася. Брати принишкли, даючи їй час, і Ярина теж мовчала. Від господининої відповіді залежало надто багато, щоб зараз заважати зайвими поясненнями. На столику тихенько дзенькнула ложечка: Ільса поклала її на блюдце й склала руки на колінах.

— Допоможу, — нарешті погодилася маман. — Не залишати ж вас тепер із цим самих.

Жак одразу підвівся її обійняти. Жан усміхнувся й теж нахилився поцілувати матір у щоку, а Ярина відчула, як потроху відпускає напруження. Ще нічого не було оформлено, але тепер принаймні можна було думати про роботу, а не лише про втрачене місце в таверні.

— Дякуємо вам, — сказала вона. Ільса приєдналася до подяки, і господиня лагідно поплескала її по руці.

— Їжте, любі, а я зараз.

Вона підсунула до себе аркуш, узяла перо й написала кілька рядків. Жак повернувся на диван і потягнувся по пиріжок, але, помітивши Ільсин погляд, спершу запропонував їй. Маман перечитала записку, склала й торкнулася згину пальцем. Папір огорнуло м’яке світло; магічний вісник злетів із її долоні й розтанув у повітрі.

— Написала нотаріусу, нехай підготує все необхідне, — пояснила вона, відкладаючи перо. — Приходьте через три дні на вечерю. Сподіваюся, документи вже будуть готові.

Брати охоче погодилися. Ярина потягнулася до чаю й зустрілася поглядом з Ільсою. Подруга ледь помітно всміхнулася. Здається, вони впоралися.

— І дівчат обов’язково приведіть, — додала маман. — Хочу познайомитися з ними як слід. Сьогодні ви так заклопотані фірмою, що про ваші почуття я майже нічого не почула.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше