— Ми ж попередили, що прийдемо з друзями, — нагадав Жак.
— З друзями, любий, — маман виразно глянула на Ільсину руку на його лікті. — Проходьте вже. Дівчата, ви хоч поснідали?
— Не встигли, — відповіла Ярина.
Господиня зупинилася й озирнулася на синів. Жан за її спиною насупився на брата, хоча той іще не встиг нічого сказати.
— Чай прохолоне, мамо.
Це подіяло. Маман повела їх до вітальні, дорогою розпитуючи дівчат, чи не змерзли вони. Ярина відповідала й намагалася роздивитися будинок. На стіні між високими вікнами висів родинний портрет: суворий бородань у кріслі, господиня поруч і двоє малих гномів біля її спідниці. Один міцно тримав другого за зап’ясток. Ярина мимоволі глянула на братів. Жан саме притримав Жака за рукав, пропускаючи дівчат уперед.
У вітальні пахло випічкою. На столику перед диваном стояли чашки, варення й тарілки з пиріжками. Біля господининого крісла лежало кілька книжок; принесений том вона поклала зверху, закладкою донизу, й одразу взялася наливати чай.
Ільса сіла поруч із Жаком, Ярина — із Жаном. Маман роздала чашки, посунула до дівчат частування й лише тоді вмостилася сама.
— Їжте, любі. Хлопці могли б і раніше сказати, що ви прийдете.
— Ми теж дізналися тільки вранці, — зізналася Ільса.
Жак поправив манжету, уникаючи материного погляду. Ярина взяла пиріжок, щоб приховати усмішку, і мало не заплющила очі від задоволення. Тісто було тонке, начинка — ще тепла, з м’ясом і перцем. Після вчорашньої ночі та поспішних зборів їй уперше за ранок нікуди не хотілося бігти.
Жан зачекав, поки мати відп’є чаю.
— Мамо, ми до тебе у справі.
— Слухаю, любий.
Він поклав чашку на блюдце й коротко глянув на Ярину. Та дожувала, готуючись пояснювати про фірму, але гном уже повернувся до матері з похмурим обличчям.
— Ми не можемо покинути дівчат напризволяще. Вони втратили роботу через нас.
Маман перестала всміхатися.
— Що ви знову зробили?
— Після тієї пригоди в місті нас звільнили з таверни, — пояснила Ярина.
— Обох, — додала Ільса.
— Але ж таверну ви відновили?
— Відновили, — підтвердив Жан. — Тільки господар однаково їх звільнив.
Ярина опустила очі на тарілку. За теплим чаєм у затишній вітальні згадувати про це було чомусь прикріше. Вона ж працювала, брала зайві зміни, поверталася до академії втомлена, коли інші вже відпочивали. Тепер знову доведеться рахувати кожну монету й думати, на чому заощадити.
— Ми хочемо працювати разом, — продовжив Жан. — Брати ремонтні замовлення. Самі оформити фірму й узяти дівчат на роботу не можемо, а без заробітку їм доведеться за все брати в академії в борг.
— Так вони своє навчання до старості відпрацьовуватимуть, — підхопив Жак і накрив Ільсину руку своєю.
— І заміж не вийдуть, — зітхнув Жан.
Ярина повільно повернула до нього голову.
— І діток не народять… — додав Жак.
Маман притиснула пальці до грудей.
— Біднесенькі… І онучики мої…
Ільса опустила очі. Ярина бачила, як у неї затремтіли кутики губ, і легенько торкнула її туфлю носком. Сама вона дивилася на свою чашку, намагаючись не уявляти тих онучиків, яких брати щойно позбавили майбутнього.
Жак подався до матері. Брови в нього зійшлися над переніссям, очі округлилися, а плечі так і поникли. Поруч Жан тяжко видихнув.
— Може, ти нам допоможеш, мамо?
Господиня розгублено глянула на дівчат, потім знову на синів.
— Як же ж я допоможу бідним дівчаткам?
— Оформиш фірму на себе, — відразу відповів Жак.
Ільса міцніше стиснула його пальці. Гном ледь помітно сіпнувся, а Жан поквапився пояснити:
— Працюватимемо ми, мамо. Усі семеро. Самі шукатимемо замовлення й виконуватимемо їх. Нам потрібна твоя допомога з оформленням.
Маман повільно забрала руку від грудей і взяла чашку.
— То ви вже й це обміркували.
— Треба ж якось давати собі раду, — відповів Жак.
Вона відпила чаю й повернулася до Ярини.
— А ви самі цього хочете, люба?
— Хочемо. Нам потрібен заробіток. І ми вже знаємо, що можемо працювати разом.
Ільса кивнула на підтвердження, вивільнила руку й узяла свою чашку. Жак устиг перехопити чайник і долити їй чаю, хоча вона майже не пила.
— А ще нам потрібно зберегти права на наші розробки, — додав Жан. — Якщо оформлятимемо їх на фірму, академія не зможе забрати все собі.
Маман замислилася. Брати принишкли, даючи їй час, і Ярина теж мовчала. Від господининої відповіді залежало надто багато, щоб зараз заважати зайвими поясненнями. На столику тихенько дзенькнула ложечка: Ільса поклала її на блюдце й склала руки на колінах.
— Допоможу, — нарешті погодилася маман. — Не залишати ж вас тепер із цим самих.
Жак одразу підвівся її обійняти. Жан усміхнувся й теж нахилився поцілувати матір у щоку, а Ярина відчула, як потроху відпускає напруження. Ще нічого не було оформлено, але тепер принаймні можна було думати про роботу, а не лише про втрачене місце в таверні.
— Дякуємо вам, — сказала вона. Ільса приєдналася до подяки, і господиня лагідно поплескала її по руці.
— Їжте, любі, а я зараз.
Вона підсунула до себе аркуш, узяла перо й написала кілька рядків. Жак повернувся на диван і потягнувся по пиріжок, але, помітивши Ільсин погляд, спершу запропонував їй. Маман перечитала записку, склала й торкнулася згину пальцем. Папір огорнуло м’яке світло; магічний вісник злетів із її долоні й розтанув у повітрі.
— Написала нотаріусу, нехай підготує все необхідне, — пояснила вона, відкладаючи перо. — Приходьте через три дні на вечерю. Сподіваюся, документи вже будуть готові.
Брати охоче погодилися. Ярина потягнулася до чаю й зустрілася поглядом з Ільсою. Подруга ледь помітно всміхнулася. Здається, вони впоралися.
— І дівчат обов’язково приведіть, — додала маман. — Хочу познайомитися з ними як слід. Сьогодні ви так заклопотані фірмою, що про ваші почуття я майже нічого не почула.