Ваміт. Особливо обдаровані

Глава 20

Наполегливий стукіт висмикнув Ярину зі сну. Ільса накрилася ковдрою, тож відчиняти довелося самій. На порозі стояли Донгарти в темних сюртуках, із бездоганно заплетеними бородами. Жак оглянув її пом’яту сорочку й ображено підняв брови.

— Ви чого не готові? Маман не любить запізнень.

— Маман? — Ярина озирнулася на Ільсу, яка вже визирала з-під ковдри.

— Ідемо на чай, домовлятися про фірму, — пояснив Жан.

— Ми ж усе обговорили, — додав Жак.

— Але не казали, що сьогодні, — зауважила Ільса.

— А коли? Почекаємо, поки хтось прикарманить наші розробки? Ми вже на пару замовлень підрядилися. На наступний тиждень.

— Та ми ж іще… — Ярина потерла обличчя. — Добре. П’ятнадцять хвилин. І дорогою розповіси, що ти там пообіцяв.

— Чекаємо у вітальні, — погодився Жан і потягнув брата від дверей.

Ільса сіла на ліжку та взяла панчоху.

— Нас же сьогодні ще мають любити.

Ярина завмерла біля шафи. Про удавані почуття вона за розмовою про замовлення забула.

— Після того, як розбудили? Нехай стараються.

Перевдягалися вдвох: Ільса розстібала Яринину сорочку, поки та шукала чисту блузку, потім підставила спину зі своїми дрібними гачками.

— Ти це щоранку робиш? — Ярина втретє промахнулася повз петельку.

— Зазвичай я прокидаюся раніше, ніж одягаюся.

Ільса впоралася з її косою швидше, ніж Ярина знайшла всі шпильки. Одну довелося діставати з-під столу, і саме тоді Жак знову постукав.

— Ще довго?

— Заходь, допоможеш.

За дверима стало тихо. Поки Ільса збирала кучері під стрічку, Ярина взула сухі туфлі й виправила підвернуту всередину манжету. Подруга причепила до волосся монетки, знайшла обидві сережки та оглянула їх у люстерку.

— Ходімо. Решту нехай списують на високі почуття.

У вітальні вже чекала вся компанія. Побачивши дівчат, Жак полегшено видихнув.

— Можна було й швидше.

Ільса поправила йому комір. Гном задоволено випростався.

— Ще слово, — тихо сказала вона, — і я розповім твоїй маман, як ти нас збирав.

Жан покликав усіх до виходу.

Дорогою з’ясувалося, що Жак пообіцяв відновити ґанок і полагодити перегородку в крамниці. Аелін запитав про розміри, Гриць — про матеріали. Коли на обидва запитання відповіли «подивимося на місці», Ярина заборонила брати нові замовлення до спільного огляду.

У гномському районі будинки стояли щільно за невисокими мурами. Широкі двері, різьблені родові знаки, важкі штори за чистими вікнами — Ярина роздивлялася їх, поки Жан не зупинився біля високої кованої брами.

Маєток Донгартів здіймався над сусідніми дахами. Світлий фасад із високими вікнами прикрашали колони й кам’яні гілки, над входом вигинався балкон із позолоченими ґратами. До широких сходів вела доріжка між підстриженими кущами; подвійні двері були такими високими, що Грицеві не довелося б навіть нахиляти голову.

— Ви тут виросли? — Ільса перевела погляд із будинку на братів.

— А що? — Жан відчинив браму.

Ярина пригадала торг за кожну частку відсотка на сходах академії. Жак помітив її вираз і поправив жилет.

— Маман обирала. Батько хотів інший будинок.

— Менший?

— Ближче до справ, — відрізав Жан. — Заходьте.

Перед сходами він пригладив бороду й подав Ярині руку. Ільса вже тримала Жака під лікоть, тому довелося покласти долоню на запропонований рукав.

— Тільки не говори за мене.

— Я й не збирався.

Двері відчинилися, перш ніж вона встигла засумніватися в його щирості. На порозі стояла мініатюрна пані в мереживній сукні, з високо вкладеним темним волоссям і книжкою в руці. Вона всміхнулася синам, помітила дівчат і затримала погляд на Ярининій долоні. Жан під її рукою напружився.

— Маман, ми…

— Бачу, любий. Заходьте, чай уже подали.

Вона пропустила гостей і притримала синів біля дверей.

— І ви не могли попередити мене раніше?

Ільса обернулася до Жака з такою щирою згодою, що Ярина ледве стримала усмішку.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше