Ваміт. Особливо обдаровані

Глава 19

Рован підсунув чистий аркуш. Нижній коридор некромантського факультету потребував прибирання, а сімом першокурсникам не завадило б кілька годин корисної праці. У розпорядженні він зазначив підлогу, стіни та ніші. Двері аудиторій і лабораторій наказав не відчиняти.

Скреґ зазирнув під перо й сів на паперах.

— Коридор некромантського факультету? А не занадто? У тебе ж там зазвичай мерці різного ступеня свіжості прибирають.

— Переживуть, — Рован поставив підпис. — А хто не переживе, того підніму в понеділок. У нас якраз практика з третім курсом.

Він розділив аркуш на сім вісників і відправив їх. Скреґ проводив останній поглядом.

— Мені теж іти?

— Можеш допомогти, якщо маєш бажання.

Кіт уклався на розпорядження, принесені з аудієнції, й заплющив очі.

Вісник просочився під дверима, коли Ярина вже роззувалася. Вона дочитала до слів «негайно з’явитися», і папір спалахнув, обсипавши їй коліна попелом. Поряд з Ільсою догоряв такий самий.

— Що ми ще встигли зробити?

— Це за той вечір. За мур та все інше, — відповіла подруга, збираючи волосся.

Довелося взуватися знову. Біля сходів уже чекали хлопці. Жан утримував свій вісник за кутик і вивчав його, наче угоду з прихованою платою.

— Коридор. Один. Без аудиторій та лабораторій. З першим ранковим дзвоном Рован прийде перевірити.

— Без штрафу? — Ярина спробувала зазирнути в аркуш, але той вирвався з гномових пальців і спалахнув.

— Поки що.

Після звільнення з таверни ганчірка влаштовувала її значно більше за рахунок. Вона пішла за рештою вниз, де до вогкості поступово додавався солодкавий дух. На останньому прольоті Гриць закрив ніс хусткою.

Обабіч склепінчастого коридору тягнулися важкі двері, під стелею жевріли зелені світильники з металевими відбивачами. У ніші біля входу стояв інвентар. Жан визирнув за поворот, побачив там ще світильники й повернувся по відро.

— Гарно придумав. Один коридор.

На дверях практичної некромантії темнів відбиток долоні, розмазаний до підлоги. Ярина обійшла його й відкрутила кран у сусідній ніші.

— Уночі підлогу не миють, — зауважила Ільса. — Мене бабуся за таке з хати виставила б. Разом із водою.

— Твоя бабуся за мене відпрацює?

Ільса підставила наступне відро, але, коли Діоніс почав насвистувати, одразу попросила перестати. Жак поцікавився, чи дихати тут можна.

— Дихай. Тільки не свисти.

Гриць розвів мийний засіб, і всі взялися до роботи. Найгірше піддавалися шви між плитами; до повороту дісталися вже за північ. Жак випростався, розтираючи коліна, і забрав у Ярини швабру, а вона перейшла до ніш.

На вузькій полиці стояв предмет під сірою тканиною. Її край заважав підмести, тож Ярина підгорнула його й намацала округлу оправу. Це було маленьке дзеркало, повернуте склом до стіни. На запиленому звороті залишилися дві чисті смуги від підставки. Вона обгорнула метал тканиною, збираючись переставити річ вище, але матерія ковзнула. Щоб дзеркало не впало, довелося перехопити ручку голими пальцями.

Метал був теплий. Ярина глянула в скло, помітила на щоці мазок бруду й потягнулася витерти. Її відображення залишило руку внизу. За його плечем стояла темна постать.

Ільса вихопила дзеркало через ганчірку й поклала склом до полиці.

— Ти навіщо його взяла?

— Переставити хотіла, — Ярина озирнулася.

Діоніс підмітав за три кроки від ніші. Більше позаду нікого не було.

— Де прибираєш, там нічого не береш, — промовила Ільса, накриваючи дзеркало. — Особливо якщо воно вже накрите.

— Воно ж не золоте, — відповіла Ярина й осіклася під її поглядом.

Права долоня досі здавалася нагрітою. Дівчина притиснула її до каменю, а тоді присунула своє відро до Діонісового. Нішу вирішила залишити на потім.

Відбиток на дверях змився легко. Проте, поки Ярина вичавлювала ганчірку, на чистому дереві проступила долоня трохи нижче. Діоніс присів поруч, припустив, що зі щілини щось тече, але поряд з’явився ще один відбиток, зовсім маленький. З того боку по дверях провели пальцями. Звук опустився до порога й продовжився під кам’яними плитами.

— У них тут практикуми, — сказав Діоніс, відтягуючи Ярину. — Можливо, це нормально.

Вона підхопила відро й посунулася ближче до Гриця та Аеліна. Ільса пішла за нею. Лише Жак стояв навпочіпки біля дальніх дверей і доводив братові, що звідти тягне свіжим повітрям.

— Може, другий вихід. Якщо ближче до гуртожитку…

З-під дверей ковзнуло щось біле й торкнулося його черевика. Жак підскочив, ударився потилицею об ручку, і Жан відтягнув його за комір. Рука витягнулася майже до середини проходу, а лікоть досі не з’явився. Пальці намацували мокрий камінь долонею вгору.

Гриць підняв відро, але Ільса втримала його за зап’ясток і показала на сходи. Вони пішли разом, забравши тільки те, що тримали в руках.

На місці виходу була стіна. Ярина впізнала відкол біля крана, Жан перевірив стики, а Гриць спробував відправити вісника. Папір затремтів над долонею й осів на підлогу.

— Може, Скреґа покликати? Він обіцяв допомагати, — запропонував Жак.

Брат показав на невідправлений вісник. Гукати Жак не став.

— Переходу не було, — сказав Жан, обмацавши стіну. — Принаймні я не відчув. А портал навмання тут не відкриватиму. І ніхто не відходить сам.

Аелін показав на мокрий слід, який обривався біля самого каменю. Поперечна риска на підошві була Діонісова.

Ярина зачепила відро Гриця. У воді хитнулося її обличчя. Вона підняла руку до щоки й стала перевіряти, чи повторює відображення рухи, але Ільса накрила відро ганчіркою.

— У воду теж не дивись.

— Бабуся казала?

— Так. Тільки не пояснювала чому.

За поворотом Жанів голос покликав Жака. Той відкрив рота, але брат, який стояв поруч, затулив йому губи долонею. Голос почекав і покликав знову. Потім узявся за Ярину. Вона ступила вперед, коли почула, як мати гукає її вечеряти; Діоніс устиг притримати за лікоть.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше